Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ охорони здоров'я Іршавської районної державної адміністрації про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 4 жовтня 2013 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначала, що відповідачі у письмових заявах, адресованих голові Закарпатської обласної державної адміністрації, начальнику відділу охорони здоров'я, начальнику управління державної служби з лікарських засобів, голові Іршавської районної державної адміністрації, прокурору Іршавського району, а також прокурору Закарпатської області, зазначили завідомо неправдиві відомості, які принижують її честь, гідність та ділову репутацію, такого змісту: "ОСОБА_3 має неповну вищу освіту за напрямом підготовки "Фармація" за спеціальністю "молодший фармацевт". Вказана особа, не маючи належного фахового рівня та професійної підготовки, являється тим, хто оцінює нашу роботу та безпосередньо впливає на її результат, є особою, якій ми зобов'язані безпосередньо підпорядковуватись, не дивлячись на те, що вона не є фахівцем. Таким чином, при виконанні нами професійних обов'язків, ми зобов'язані підпорядковуватись та виконувати явно непрофесійні вказівки некваліфікованого, некомпетентного та недосвідченого фахівця ОСОБА_3, які для нас при цьому носять обов'язковий характер, внаслідок чого постійно виникають труднощі та конфліктні ситуації на роботі з вказаною особою".

Посилаючись на наведене, просила визнати вказані вище відомості недостовірними і такими, що принижують її гідність, честь та ділову репутацію, зобов'язати відповідачів спростувати вказану інформацію на загальних зборах трудового колективу Іршавської районної лікарні шляхом повідомлення про ухвалене рішення та стягнути солідарно з відповідачів 10 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 4 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Інформацію ОСОБА_4 та ОСОБА_5, викладену в заяві від 11 березня 2013 року до голови Закарпатської обласної державної адміністрації, начальника управління охорони здоров'я, начальника управління державної служби з лікарських засобів, голови Іршавської райдержадміністрації, начальника відділу охорони здоров'я Іршавської райдержадміністрації, що: "Вказана особа, не маючи належного фахового рівня та професійної підготовки, являється тим, хто оцінює нашу роботу та безпосередньо впливає на її результат, є особою, якій ми зобов'язані безпосередньо підпорядковуватись, не дивлячись на те, що вона не є фахівцем. Таким чином, при виконанні нами професійних обов'язків ми зобов'язані підпорядковуватись та виконувати явно непрофесійні вказівки некваліфікованого, некомпетентного та недосвідченого фахівця ОСОБА_3, які для нас при цьому носять обов'язковий характер, внаслідок чого постійно виникають труднощі та конфліктні ситуації на роботі з вказаною особою" визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення апеляційної інстанції в частині задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин

Зазначеним вимогам ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 11 березня 2013 року та 27 березня 2013 року провізорами Іршавської районної лікарні ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були направлені звернення на адресу голови Закарпатської обласної державної адміністрації, начальника управління охорони здоров'я, начальника управління державної служби з лікарських засобів, голови Іршавської райдержадміністрації, прокурора Іршавського району та прокурора Закарпатської області, у яких було викладено інформацію, яка стосується фармацевта Іршавської районної лікарні ОСОБА_3, яка обіймає посаду завідувача аптечним складом.

У вищевказаних заявах розповсюджені дані про позивача такого змісту: "фармацевт ОСОБА_3, яка обіймає посаду завідуючої аптечним складом, має неповну вищу освіту за напрямом підготовки "Фармація" за спеціальністю "молодший фармацевт", як наслідок, вказана особа, не маючи належного фахового рівня та професійної підготовки згідно посадової інструкції провізорів, затвердженої головним лікарем Іршавської районної лікарні ОСОБА_7 від 10.03.2011р., та 04.08.2011р., являється тим хто оцінює нашу роботу та безпосередньо впливає на її результат. Оскільки, як нами вже зазначалось вище, є особою, якій ми зобов'язані безпосередньо підпорядковуватись, не дивлячись на те, що вона не є фахівцем. Таким чином, при виконанні нами професійних обов'язків ми зобов'язані підпорядковуватись та виконувати явно непрофесійні вказівки некваліфікованого, некомпетентного та недосвідченого фахівця ОСОБА_3, які для нас при цьому носять обов'язковий характер, внаслідок чого постійно виникають труднощі та конфліктні ситуації на роботі з вказаною особою".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що поширена відповідачами інформація не є інформацією, яка принижує честь, гідність, ділову репутацію позивача та порушує особисті немайнові права позивача, оскільки статті 34 та 40 Конституції України визнають за особою і гарантують особі право на свободу висловлювати свою думку та гарантують усім право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб цих органів, які зобов"язані розглянути звернення і дати обґрунтовану в відповідь у встановлений законом строк.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що зазначені відомості з огляду на їх зміст не є оціночними, оскільки містять посилання на відсутність належного фахового рівня та професійної підготовки позивача, а тому дані відомості у розумінні ст. 277 ЦК України є інформацією, яка може бути визнана недостовірною і спростована у порядку, визначеному цією та іншими статтями ЦК України (435-15) . При цьому вважав, що поширена інформація не є оціночним судженням.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідачів, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз'яснено, що згідно положень статті 40 Конституції України та з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) , усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації.

Разом із тим звернення має бути адресоване органу державної влади, органу місцевого самоврядування та посадовій і службовій особам цих органів, що компетентні розглянути таке звернення. Наявність у зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і це звернення було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Зазначені норми матеріального права, а також положення ст. 34 Конституції України, якою передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань враховано судом першої інстанції, при цьому суд правильно зазначив, що відповідачі фактично виражали свою суб'єктивну думку стосовно позивача та те, що висловлювання відповідачів у вказаних заявах є їх оціночними судженнями відносно позивача.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, вдався до переоцінки письмових доказів, які були досліджені судом першої інстанції з додержанням норм процесуального права, та дійшов помилкового висновку, що поширена відповідачами інформація відносно позивача не є оціночними судженнями. ґрунтується виключно на припущеннях та принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 4 жовтня 2013 року скасувати і залишити в силі рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.