6-48540св13 Про відібрання дитини та визначення місця проживання дітей з батьком - 29.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, прокуратура Шевченківського району м. Києва про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5 Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, прокуратура Шевченківського району м. Києва про відібрання дитини та визначення місця проживання дітей з батьком за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі протиправно утримують у себе її малолітню дочку ОСОБА_6 та не дають їй, матері дитини, спілкуватися з нею та її молодшою сестрою ОСОБА_7. Позивачка вважає, що вона будучи матір'ю малолітньої ОСОБА_6 може краще піклуватися про неї, тому просила суд відібрати її малолітню дочку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, від колишнього чоловіка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 матері ОСОБА_4, які утримують дитину за своїм місцем проживання, перешкоджають її спілкуванню з матір'ю та визначити місце проживання малолітньої доньки з нею.

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про відібрання від матері їх спільної малолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яку відповідачка вивезла за межі України до Росії, а також просив визначити місце проживання спільних з відповідачкою малолітніх дочок ОСОБА_7 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з ним.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що є загроза вивезення ОСОБА_3 їх спільних дочок за межі України, а саме до Росії, оскільки вона вивезла без його дозволу до м. Москви меншу дочку ОСОБА_7 і незаконно намагалася вивезти до м. Москви ОСОБА_6, викравши її за допомогою сторонніх осіб у ОСОБА_5 яка є бабусею його малолітніх дочок. Також відповідач вважає, що ОСОБА_3 створює небезпеку для життя та здоров'я дітей, оскільки невчасно звертається до лікарів, займається їх самолікуванням, намагається без поради лікарів їх загартовувати за допомогою холодної води та проводячи з ними ризиковані гімнастичні вправи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_3, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, разом з її матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 Вирішено відібрати від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 малолітню ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження і передати її для подальшого проживання з ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в рівних частках судові витрати у розмірі 107 грн. 30 коп., тобто по 53 грн. 75 коп. з кожного.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що місце проживання обох малолітніх дочок - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 слід визначити з матір'ю, виняткових обставин, які дають підстави для відібрання дітей у матері, не має.

Такі висновки судів відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 26 червня 2010 року перебували у шлюбі, від якого мають двох малолітніх дочок: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 5-7 т. 1).

Шлюб між сторонами розірвано відповідно до рішення суду від 20 лютого 2013 року.

На даний час сторони проживають окремо, малолітня ОСОБА_7 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає з батьком ОСОБА_4 та бабусею ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, яка належить останній. Малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір'ю ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 яку позивачка винаймає за договором оренди (а. с. 97 т. 1).

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно з ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Згідно зі ч. ч. 1 ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 має у власності окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_2, яку здає в оренду, від чого має прибуток, а сам з малолітньою дочкою ОСОБА_6 проживає у цьому ж будинку у квартирі НОМЕР_1 яка належить його матері (а. с. 69, 170 т. 1).

У власності ОСОБА_3 перебуває Ѕ частина чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 яку позивачка здає в оренду, від чого має прибуток (а. с. 161-166 т. 1)

З актів обстеження умов проживання від 11 лютого 2013 року та 13 лютого 2013 року, складених фахівцем Служби у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, у обох батьків за місцем їх проживання, а саме: у ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 та у ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 створені умови для проживання малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а. с. 232-233 т. 1).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, складеного 30 квітня 2013 року, з урахуванням інтересів малолітніх дітей сторін, даний колегіальний орган вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_3, а батько ОСОБА_4 при цьому має право приймати активну участь у їх вихованні (а. с. 44-46 т. 2).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

За таких обставин суди, врахувавши вік малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7, їх стать, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, їх майновий стан, стан здоров'я батьків та дітей, висновок органу опіки та піклування дійшли вірного висновку про визначення місця проживання дітей з ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка не має власного джерела доходу спростовуються договором оренди квартири АДРЕСА_3 Крім того, перевага у матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовані, підстав для їх зміни чи скасування не має.

Керуючись ст. ст. 333, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.