Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Ківіт" про визнання договору поруки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 листопада 2013 року,

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 жовтня 2009 року між ПАТ "Перший український міжнародний банк" та ТОВ "Ківіт" було укладено кредитний договір № 7.6-88. Пізніше йому стало відомо про існування договору поруки №7.6 88/П-14 від 30 жовтня 2009 року, нібито укладеного між ним та банком. Позивач зазначав, що вказаний договір поруки він не підписував. Посилаючись на наведені обставини та положення ст. ст. 203, 205 ЦК України, ОСОБА_3 просив визнати вказаний договір поруки недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що він не підписував оспорюваний договір поруки.

Такі висновки судів відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.

Судом установлено, що 30 жовтня 2009 року між ПАТ "Перший український міжнародний банк"та ТОВ "Ківіт" в особі його директора ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 7.6 - 88, за умовами якого банк зобов'язався надати ТОВ "Ківіт" кредитні кошти у сумі 20 600 000 грн., а позичальник повернути їх до 30 листопада 2010 року (а. с. 3-18).

У забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 30 жовтня 2009 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки за № 7.6 - 88/П-14, за умовами якого останній зобов'язався перед банком відповідати за виконання ТОВ "Ківіт" всіх зобов'язань за вказаним кредитним договором (а. с. 19-22).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалі справи, спірний договір поруки підписаний сторонами відповідно до вимог передбачених у ст. ст. 207, 208 ЦК України.

Позивач заперечував факт підписання вказаного договору, і у зв'язку з цим судом першої інстанції була призначена судово-почеркознавча експертиза.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2990 від 09 жовтня 2012 року, складеного експертом Миколаївської філії Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Козловим Ф.Г., підпис у графі "Поручитель" спірного договору поруки виконано не самим ОСОБА_3, а іншою особою (а. с. 70-72).

Проте предметом експертного дослідження були лише документи із зразками вільного підпису ОСОБА_3, а оспорюваний договір поруки та інші документи із зразками його вільного підпису, експертом не досліджувались.

У зв'язку з цим ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2013 року було призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу (а. с. 206).

Згідно висновку додаткової судово-почеркознавчої експертизи від 27 травня 2013 року за № 226 підпис від імені ОСОБА_3 у графі "Поручитель" договору поруки № 7.6 - 88-П-14 від 30 жовтня 2009 року виконаний самим ОСОБА_3 (а. с. 226-228).

Як роз'яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року № 8 (v0008700-97) (далі - Постанова), додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.

Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Проведення додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

За таких обставин проведення експертом додаткової судово-почеркознавчої експертизи від 27 травня 2013 року відповідало вимогам матеріального та процесуального права, що регулюють порядок проведення експертиз.

Відповідно до п. 11 Постанови (v0008700-97) повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з проведенням експертом додаткової експертизи, а не повторної, яка була призначена ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2013 року, суд повторно направив справу до експертної установи для виконання цієї ухвали. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2013 року оплата за проведення повторної судової експертизи була покладена на ОСОБА_3

Зазначена експертиза не була оплачена ОСОБА_3, тому справа повернута до суду без виконання ухвали.

За таких обставин доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвели до ухвалення незаконного рішення, не можуть бути взяті до уваги.

Оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовані, підстав для їх зміни чи скасування не має.

Керуючись ст. ст. 333, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.