6-37583св13 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 29.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 227 250 грн. 00 коп. зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення кредиту до 04 квітня 2033 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між банком та відповідачем 04 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір, за яким останньою було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 717 541 грн 69 коп., у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № DNG0GI0000004878 від 04 квітня 2008 року в розмірі 623 041 грн 42 коп. звернуто стягнення, згідно договору іпотеки № DNG0GI0000004878 від 04 квітня 2008 року, на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_6, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. В іншій частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем неправомірно було підвищено процентну ставку по кредиту в одностороньоому порядку. Крім того, позивачем не доведено факту порушення відповідачем умов кредитного договору, а отже відсутні підстави для звернення з вимогою про дострокове повернення відповідачем кредитних коштів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем було правомірно підвищено процентну ставку по кредиту в односторонньому порядку, оскільки таке підвищення мало місце до внесення змін до чинного законодавства та передбачено умовами договору. Звертаючи стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем допущено порушення умов кредитного договору, повідомлення від банку вона отримувала і продовжувала сплачувати кредитні кошти за встановленими процентними ставками.

Проте з такими висновками апеляційного суду в повному обсязі не можна погодитись виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 04 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є позивач та ОСОБА_6 було укладено договір про іпотечний кредит № DNG0GI0000004878 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого, остання отримала від банку кредитні кошти в розмірі 227 250 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 04 квітня 2033 року (а.с. 13-17).

З пп. 8.9. кредитного договору вбачається, що сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених цим підпунктом.

Відповідно до вимог ст. 651 ЦК України сторони погодили, що протягом дії цього договору кредитор відповідно до умов договору може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин, а саме: а) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто неналежне виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надане забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором), та/або б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться кредитором відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань, передбачених цим договором, та/або в) здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ, підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті, підвищення ставки більш ніж на три відсоткових пункту за банковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду відсоткової ставки.

Сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених цим пунктом договору, кредитор може збільшити розмір відсоткової ставки за договором в наступному порядку, а саме:

- кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової відсоткової ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі або іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси.

- такий новий розмір відсоткової ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказуватись у повідомленні кредитору до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

У разі незгоди із встановленим згідно умов цього пункту договору новим розміром відсоткової ставки. Позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні кредитору, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу кредитору письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду з такою новою ставкою. У випадку отримання кредитором в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, договір вважається розірваним датою, яка у повідомленні була визначена як дата початку нової ставки. У цю дату позивальник зобов'язується повернути кредитору суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором.

Сторони погодили, що факт неподання позичальником на вказану адресу кредитору у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової відсоткової ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду за такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення кредитором такого нового розміру відсоткової ставки з дати, що зазначена у повідомленні кредитору.

Про збільшення відсоткової ставки кредитор протягом 14 днів календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє позичальника, шляхом направлення останньому поштою відповідного повідомлення кредитору за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси. В такому повідомленні кредитором зазначається новий розмір відсоткової ставки та дата з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки.

На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 04 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір № DNG0GI0000004878 (а.с.19-22), за яким остання передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2008 року (а.с. 68).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 30 липня 2012 року виникла заборгованість, яка становить 623 041 грн 42 коп., з яких заборгованість за кредитом становить 224 977 грн 28 коп., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом становить 239 218 грн. 26 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 188 115 грн. 09 коп., штраф (процентна ставка) в розмірі 65 231 грн 06 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача ОСОБА_6 з листом-вимогою № 30.1.0.0/2- від 14 червня 2012 року щодо дострокового повернення останньою грошових коштів в сумі 628 175 грн 25 коп., в зв'язку з неналежним виконанням обов'язків по кредитному договору, та попереджено, що в разі неповернення кредитних коштів, кредитором буде звернуто стягнення на предмет іпотеки (а.с. 23).

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із чч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

10 січня 2009 року набрав чинності Закон № 661-VІ (661-17) , яким ЦК України (435-15) доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що: фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору, установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Цей Закон не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Виходячи з аналізу ст. ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України слід дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов із додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом № 661-VІ (661-17) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в порушення ст.ст. 305, 315 ЦПК України, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, визнаючи правомірним підвищення позивачем процентної ставки в односторонньому порядку зауважив, що перше підвищення процентної ставки мало місце 04 серпня 2008 року, а друге було визначено наказом ПАТ КБ "ПриватБанк" від 05 січня 2009 року про її підвищення з 01 лютого 2009 року, залишивши поза увагою положення пп. 8.3, 8.9 кредитного договору, якими передбачений порядок підвищення процентної ставки та обов'язковість повідомлення про таке підвищення. Апеляційним судом не звернуто уваги на те, що матеріали справи повідомлень боржника позивачем про підвищення процентної ставки не містять, лише надані копії наказів стосовно фінансових продуктів позивача про прийняття відповідних рішень щодо зміни розміру процентної ставки. Водночас, задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд в порушення положень ст.ст. 59, 60 ЦПК України належним чином не перевірив розрахунків по сплаті відповідачем кредитних коштів, чи мало місце порушення відповідачем зобов'язань з урахуванням наданих останньою квитанцій та не надав вказаним доказам належної оцінки, прийнявши до уваги розрахунки надані позивачем. Посилання апеляційного суду на те, що відповідач визнала зміну процентної ставки шляхом сплати нею грошових зобов'язань у більшому розмірі належним чином не обґрунтовано, судом не перевірено чи мало місце порушення умов кредитного договору з боку відповідача в разі незміни процентної ставки.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави.

Згідно вимог ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Із роз'яснень, викладених у п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) вбачається, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Вирішуючи такі спори, суд з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін на судовий захист повинен відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, докази дійсної оцінки та початкової ціни предмета іпотеки, а у необхідних випадках вирішити питання про призначення експертизи щодо визначення такої вартості.

Суд апеляційної інстанції у порушенням вимог ст. 303 ЦПК України фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язку, не усунув недоліків суду першої інстанції та не виконав вимог ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 3, 4, 214, 303 ЦПК України у своєму рішенні належним чином не надав оцінки сумі заборгованості за кредитом, не вмотивував свій висновок про наявність заборгованості та чи виникло у банку право на звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням умов передбачених п.п. 8.3, 8.9 кредитного договору, не співвставив обставини та як наслідок не визначився з конкретними відносинами, яким урегульоване таке право, при цьому не врахував засади цивільного законодавства.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо виселення відповідача в касаційному порядку не оскаржується.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.