6-44239св13 Про визнання іпотечного договору недійсним - 29.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "БТА Банк" до ОСОБА_6, приватного підприємства "Лугтехкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "БТА Банк", третя особа: ОСОБА_7, про визнання кредитного договору недійсним, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "БТА Банк" про визнання іпотечного договору недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "БТА Банк" на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2013 року,

У вересні 2011 року ПАТ "БТА Банк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ПП "Лугтехкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги ПАТ "БТА Банк" обґрунтовувало тим, що 02 листопада 2007 року між ВАТ "БТА Банк" та ОСОБА_6 було укладено договір кредитної лінії № 13/07-Л, згідно з яким останній отримав грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США строком до 02 листопада 2015 року зі сплатою 14% річних. Виконання боржником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось порукою ПП "Лугтехкомплект" згідно договору поруки № 10/07-Л/1 (ДП) від 02 листопада 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 18 серпня 2011 року утворилась заборгованість за кредитом та процентами, яка загалом складає 1 398 813 грн 93 коп. Позивач просив стягнути зазначену заборгованість з відповідачів солідарно.

У квітні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ "БТА Банк" та просив суд визнати договір кредитної лінії № 13/07-Л від 02 листопада 2007 року, укладений між ним та ПАТ "БТА Банк" недійсним, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вказаний договір був укладений внаслідок обману.

В серпні 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом про залучення його до участі в справі як третьої особи з самостійними вимогами та просив суд визнати припиненим іпотечний договір від 02 листопада 2007 року за № 13/07-Л (ДЗ), відповідно до умов якого на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_6 ОСОБА_7 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, та зняти заборону на відчуження нерухомого майна.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 23 квітня 2013 року позов ПАТ "БТА Банк" задоволено частково, у задоволенні позову ОСОБА_6 та у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання недійсним договору іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано припиненим договір іпотеки від 02 листопада 2007 року № 13/07-Л (ДЗ). Знято заборону на відчуження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровану 02 листопада 2007 року.

У касаційній скарзі ПАТ "БТА Банк" просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_7 про визнання іпотечного договору недійсним та задовольняючи вказані позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що введення позивача за первісним позовом в оману при укладення кредитного договору між ПАТ "БТА Банк" та ОСОБА_6, а також при укладенні іпотечного договору між банком та ОСОБА_7, встановлено та доведено при розгляді кримінальної справи, в тому числі і по обвинуваченню останнього, а отже є підстави для визнання іпотечного договору недійсним.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судами встановлено, що 02 листопада 2007 року між ВАТ "БТА Банк" та ОСОБА_6 було укладено договір кредитної лінії № 13/07-Л (т. 1, а.с. 8-9) та додаткову угоду № 1 до Договору кредитної лінії № 13/07-Л, за умовами якого позичальник отримав від банку транш у сумі 80 000 доларів США для придбання автотранспорту (т.1 а.с. 10-12) зі строком повернення 02 листопада 2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 14% річних.

У забезпечення кредитного договору між ВАТ "БТА Банк" та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір № 13/07-Л (ДЗ) (т.1 а.с.172-174), за умовами якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Зі змісту рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2013 року вбачається, що постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 01 червня 2011 року у кримінальній справі по обвинуваченню в тому числі і ОСОБА_7, було встановлено, що при укладенні спірних договорів, ОСОБА_6 ставлячи свій підпис в підроблених документах, ввів в оману ОСОБА_7, як іпотекодавця, так і установу банку, приховавши своє дійсне фінансове становище, чим ввів в оману стосовно своєї платоспроможності.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК (435-15) й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Статтею 230 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, відповідно до яких, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Із роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) , що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 щодо визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним, апеляційний суд взяв до уваги обставини, встановлені під час розгляду згаданої вище кримінальної справи, зазначивши той факт, що ОСОБА_7 було введено в оману при укладенні договору іпотеки щодо платоспроможності ОСОБА_6, залишивши поза увагою той, факт, що в постанові Ленінського районного суду м. Луганська від 01 червня 2006 року факт введення в оману саме ОСОБА_7 під час укладення договору іпотеки не встановлений. Визнаючи оспорюваний договір іпотеки недійсним, апеляційний суд зауважив, що ОСОБА_7 такої вимоги в суді першої інстанції, як визнання кредитного договору, на забезпечення якого було укладено згаданий договір іпотеки, не заявлялось, а тому розглянув вимоги апеляційної скарги лише в частині визнання договору іпотеки недійсним, не звернувши уваги на те, що визнання вказаного договору іпотеки з заявлених позивачем підстав (ст. 230 ЦК України) є наслідком визнання недійсним кредитного договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 щодо визнання іпотечного договору недійсним, суд першої інстанції дійшов вірного та ґрунтовного висновку, про відсутність підстав для визнання недійсним і оспорюваного іпотечного договору з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у апеляційного суду були відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_7 щодо визнання недійсним договору іпотеки.

В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_7, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню в силі, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БТА Банк" задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 25 вересня 2013 року в частині вимог ОСОБА_7 про визнання договору іпотеки недійсним скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 23 квітня 2013 року в цій частині залишити в силі.