Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,

Писаної Т.О., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, вселення, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні будинком; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Серединська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2013 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя й визнання за ним права власності на Ѕ частину жилого будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 вселення у будинок, зобов'язання ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні будинком і видати ключі від будинку. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 30 грудня 1999 року по 08 квітня 2010 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу подружжям набуто спільне майно - АДРЕСА_1 який на думку ОСОБА_3 є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу у рівних частках. ОСОБА_3 зазначає, що після розірвання шлюбу він постійно проживав у спірному будинку, однак нещодавно ОСОБА_4 перестала впускати його до будинку змінивши замки, чим чинить перешкоди у користуванні житлом. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив задовольнити його позовні вимоги.

У процесі розгляду справи ОСОБА_3 збільшив свої позовні вимоги і просив поділити спільне майно подружжя й визнати на ним право власності на Ѕ частину жилого будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 визнати право власності на Ѕ частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, вселити у будинок, зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні будинком і видати ключі від будинку.

ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про зняття його з реєстрації у будинку.

Згодом ОСОБА_4, доповнила позовні вимоги й просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком, визнати недійсним договір дарування жилого будинку від 18 березня 2008 року, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 18 березня 2008 року, визнати, що будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,1671, розташована за цією ж адресою, є спільним майном подружжя, поділити будинок і земельну ділянку, визнавши за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину цього будинку і цієї земельної ділянки.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року заяву ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог задоволено частково, об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, вселення, усунення перешкод у користуванні будинком з зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житлом.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Поділено майно, набуте сторонами за час шлюбу; визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину жилого будинку з надвірними будівлями, та Ѕ частину земельної ділянки площею 0,2499 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 жилим будинком з надвірними будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 шляхом його вселення у будинок та зобов'язано ОСОБА_4 надати ОСОБА_3 ключі від цього будинку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що позивачкою за зустрічним позовом не доведено підстави визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщення у будинку АДРЕСА_1

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій в цій частині досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Судові рішення в частині відмови ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування в цій частині не встановлено.

Проте, не можна погодитися з рішеннями судів у частині задоволення позову ОСОБА_3

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Установлено, що з 30 грудня 1999 року по 13 жовтня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення виконкому Серединської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 80 від 4 вересня 2001 року ОСОБА_4 19 вересня 2001 року видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, яке засвідчило, що ОСОБА_4 належить на праві власності будинок АДРЕСА_1

Згідно з рішенням Серединської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 28 грудня 2007 року ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 0,2499 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених ст. 116 ЗК України.

Таким чином, громадянин одержує у власність частку із земельного фонду, а тому земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10) ) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України (435-15) .

Отже, частина земельної ділянки, одержаної одним із подружжя у порядку приватизації, відійде у власність іншого із подружжя разом із частиною житлового будинку, який поділений між подружжям.

Вирішуючи спір суд першої інстанції залишив поза увагою вищевказані обставини та норми матеріального права, відповідно до яких позивач як учасник спільної часткової власності на будинок набуває і право на частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та необхідна для його обслуговування, пропорційно розміру його частки у спільній власності на нерухомість.

Заперечуючи проти заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, ОСОБА_4 зазначала, що на підставі рішення Серединської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 28 грудня 2007 року їй 11 грудня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, в якому зазначено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0703 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції не з'ясував, чому розмір земельної ділянки, наданій ОСОБА_4 у власність на підставі рішення місцевої ради, менший за розмір цієї ж земельної ділянки, зазначений у державному акті, а також в рішенні суду не зазначив, які земельні ділянки підлягають поділу, а саме - земельна ділянка площею 0,2499 га або і та і інша, загальною площею 0,0703 га.

Отже, суд першої інстанції не з'ясував всі обставини справи, не дослідив всі докази та не надав їм оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи в частині позову ОСОБА_3, тому рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції у цій частині не можуть залишатися без змін, а підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2013 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2013 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.