6-44359св13 Про розірвання кредитного договору, стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором - 29.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства "Харківський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розірвання кредитного договору, стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою комунального підприємства "Харківський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2013 року,

У травні 2013 року комунальне підприємство "Харківський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" (далі - Фонд) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 липня 2000 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір про надання довгострокового кредиту строком на 15 років під 3 % річних на завершення будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 На забезпечення виконання вказаного зобов'язання 17 липня 2000 року між Фондом, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір поруки. Враховуючи, що ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі не виконує, позивач просив задовольнити його позовні вимоги, розірвати кредитний договір та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 661,73 грн.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь комунального підприємства "Харківський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" 484,04 грн. заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі комунальне підприємство "Харківський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір про надання довгострокового кредиту та договори поруки є чинними, дія їх ще не закінчилась, а тому відповідачі повинні відповідати разом за порушення кредитних зобов'язань як солідарні боржники у повному обсязі таких зобов'язань, які визначені умовами договору, включаючи сплату основного боргу, процентів, пені, які були встановлені на момент розгляду справи. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за відповідачами станом на 09 липня 2013 року обліковується борг перед Фондом у розмірі 484,04 грн. Оскільки укладений договір між сторонами є чинним до 15 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 має тільки поточну заборгованість, то відсутні підстави для задоволення позову в частині розірвання кредитного договору.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 2 Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 1998 року № 1597 (1597-98-п) (далі - Правила) кредитна угода - угода, укладена відповідно до цих Правил між фондом та індивідуальним забудовником (позичальником), яка визначає суму кредиту, умови надання кредиту позичальникові, погашення позичальником заборгованості за кредит та внесення плати за користування ним.

Установлено, що 17 липня 2000 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання довгострокового кредиту (далі - договір) за умовами якого останній Фондом було надано пільговий довгостроковий кредит строком на 15 років для завершення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 7 - 8).

До вказаного договору сторонами були внесені доповнення, що підтверджується угодами № 1 від 06 жовтня 2000 року та № 2 від 01 березня 2004 року (а. с. 9 - 10).

За змістом п. 14 Правил зобов'язання позичальника за кредитною угодою мають забезпечуватися договором поруки, оформленим в установленому порядку.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору 17 липня 2000 року Фонд уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір поруки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з кредитного договору (в редакції додаткових угод) забудовник ОСОБА_3 зобов'язана проводити повернення кредиту та відсотків по ньому відповідно до наданої таблиці (п. 2.4.1.).

Згідно з п. 2.4.2. вказаного договору забудовник зобов'язаний щорічно виплачувати відсотки за кредитом у розмірі 3 % від виданої суми одночасно з погашенням кредиту відповідно до п. 2.4.1.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 отримала у позивача товарно-грошовий кредит, однак не повністю виконала зобов'язання по поверненню кредиту відповідно до заяви та передбачених законом і договором умов його надання (а. с. 25 - 27).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 2.2.6. договору Фонд має право в односторонньому порядку достроково припинити дію договору при нецільовому використанню кредиту, порушенню графіку будівництва або порушенню строків повернення кредиту, або інших порушень забудовником своїх обов'язків, з вимогою повернення кредиту, відсотків за його використання та суми штрафних санкцій.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно зі ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що відповідачі повинні відповідати за порушення кредитних зобов'язань як солідарні боржники. Проте, визначаючи суму боргу, суд залишив поза увагою черговість погашення заборгованості, встановлену ст. 534 ЦК України, не надав оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження розміру заборгованості, та не вірно зарахував за наданими ОСОБА_3 квитанціями платежі тільки на погашення кредиту без урахування наявних зобов'язань по відсоткам за користування кредитом та пені за прострочення сплати кредиту.

Вирішуючи спір, суд всупереч вимогам статей 212, 214 ЦПК України, не звернув уваги на положення договору про надання довгострокового кредиту на будівництво житла в селі, невірно застосував норми матеріального права, що регулюють дані правовідносини, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання спірного договору.

Отже, суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не аргументував проведених розрахунків, не дослідив усі докази та не надав їм належної оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі частини другої статті 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального підприємства "Харківський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" задовольнити частково.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.