Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, треті особи: Сьома Донецька державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, про визнання недійсною приватизацію, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Сьома Донецька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частини квартири та усунення перешкод у користуванні квартирою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1979 року постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_1. Разом з ним у квартирі мешкала його мати ОСОБА_6, яка була основним квартиронаймачем вказаної квартири. Також з січня 1998 року разом з ним постійно мешкає його дружина ОСОБА_5 Про те, що зазначена квартира є приватизованою, він дізнався, коли звернувся до бухгалтерії ЖЕКу у січні 2012 року. Як йому стало відомо, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 20 травня 1999 року № 5506 ОСОБА_6 є власником 1/2 частини спірної квартири, та він є власником також 1/2 частини цього житлового приміщення. Згідно з п. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" його мати ОСОБА_6 зобов'язана була отримати його згоду та згоду його дружини ОСОБА_5 на приватизацію вказаної квартири. Не отримавши такої згоди, його мати приватизувала зазначену квартиру на себе та на нього. Вважав, що приватизація спірної квартири була проведена з порушенням його прав та прав його дружини, а також з порушенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Враховуючи вказане, позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на зазначену квартиру від 20 травня 1999 року № 5506 та скасувати розпорядження органу приватизації Донецької міської Ради, на підставі якого було видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 26 жовтня 2004 року її бабцею ОСОБА_6 було складено заповіт, згідно з яким усе належне їй на момент смерті майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_1, вона заповідала їй. Після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, протягом встановленого строку вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На теперішній час вона не може оформити спадщину, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Окрім того, відповідач не надає їй вільного доступу до спірної квартири, чим створює їй перешкоди в здійсненні нею права на спадкове майно.

Враховуючи вказане, просить визнати за нею право власності на 1/2 частини зазначеної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а також зобов'язати відповідача надати їй вільний доступ до зазначеної квартири.

Рішенням Ленінського районного суду міста Донецька від 01 березня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 було відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2013 року, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсною приватизації та свідоцтва про право власності було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 про визнання недійсною приватизації та свідоцтва про право власності було задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності.

Визнано недійсним розпорядження представництва Фонду державного майна України в місті Донецьку від 20 травня 1999 року № 5506.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 20 травня 1999 року № 5506 про спільну часткову власність на квартиру АДРЕСА_1 В іншій частини рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що вимоги ОСОБА_3 знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 06 травня 1999 року до представництва Фонду державного майна України в м. Донецьку надійшла заява про передачу у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1. Зазначена заява підписана від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 20 травня 1999 році була проведена приватизація зазначеної квартири. Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 20 травня 1999 року № 5506, яке було видане представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку, вказана квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по 1/2 частини кожному.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для постановлення рішення по справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Звертаючись до суду з позовом у липні 2012 року, ОСОБА_3 в своїй позовній заяві зазначав, що приватизація спірної квартири відбулася без його відома.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача громадянам займаних ними квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або у спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі, тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_3 не було надано доказів на підтвердження незаконності приватизації спірної квартири. Так, доводи позивача про те, що приватизація спірної квартири відбулась без його відома та поза його волею, спростовуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку щодо відсутності порушень вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а тому вірно відмовив в задоволенні позову ОСОБА_3

Враховуючи вказане, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, яким відмовив у задоволенні позовів, правильно дав оцінку обставинам справи, вірно визначив характер правовідносин між сторонами та вірно застосував норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в цій частині, апеляційний суд в основу свого рішення поклав висновок експерта Головного управління МВС України в Донецькій області від 19 серпня 2013 року № 415. Проте, як вбачається з самого висновку експерта, він не дає чітку відповідь на поставлене питання щодо предмету доказування, тобто рішення апеляційного суду фактично ґрунтується на припущеннях.

Безпідставно скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2013 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 01 березня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.