Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Мазур Л.М., Умнової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності,

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі представника за довіреністю Шуліки Аліни Володимирівни на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22 серпня 2006 року між ним і відповідачем, та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 22 серпня 2006 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу квартири в простій письмовій формі, відповідно до умов якого відповідач отримав у сплату за спірну квартиру від позивача 150 000 грн.

Зазначив, що умови договору купівлі-продажу він виконав у повному обсязі, а відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору, строк якого було визначено до 22 жовтня 2006 року, посилаючись на відсутність грошових коштів на оформлення документів, тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У жовтні 2013 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") як від особи, яка не брала участі у справі, але оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права, свободи і обов'язки, в обґрунтування якої банк послався на те, що відповідно до договору іпотеки від 02 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", банк є іпотекодержателем спірної квартири АДРЕСА_1, а тому, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що позивачем сплачена, а відповідачем отримана грошова сума за придбану спірну квартиру в розмірі 150 000 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, правильно виходив із того, що у місцевого суду не було підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства договір купівлі-продажу квартири підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу в простій письмовій формі, відповідно до умов якого ОСОБА_3 за 150 000 грн придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, яка належить останньому на праві власності в порядку спадкування на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2006 року (а.с. 7).

Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із ч. 3 ст. 640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 22 серпня 2006 року укладений у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений та не зареєстрований у державній установі, а тому є неукладеним та не створює прав і обов'язків для сторін.

Проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про відповідність вимогам закону рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки А.В. щодо вирішення оскаржуваним рішенням питання про його права, свободи і обов'язки не заслуговують на увагу, оскільки, виходячи з предмета заявленого позову та характеру правовідносин сторін у справі, ухваленим рішенням права банку не порушені.

Інші доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі представника за довіреністю Шуліки Аліни Володимирівни відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.