Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І.,Остапчука Д.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" про індексацію та компенсацію заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2012 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Львівські автобусні заводи" про індексацію та компенсацію заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що згідно судового наказу, виданого 05 лютого 2009 року Сихівським районним судом м. Львова за №2-н-369/2009 та рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2010 року на його користь стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі. У відповідності до ст.ст. 33, 34 Закону України "Про оплату праці" позивач просив стягнути з відповідача індексацію в зв'язку з ростом споживчих цін в розмірі 3 360 грн. 42 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1 979 грн. 30 коп., яка йому відповідачем не нарахована та не виплачена. Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача в порядку відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини висновок про те, що компенсація та індексація заробітної плати не входять до структури заробітної плати. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача судових витрат в доход держави скасовано. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить вказані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення індексації заробітної плати та компенсації втрати заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація та індексація заробітної плати не входить до структури заробітної плати відповідно до положень Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) . Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду з вказаними позовним вимогами, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення з його мотивувальної частини висновок про те, що компенсація та індексація заробітної плати не входить до структури заробітної плати, апеляційний суд виходив з того, що вказані виплати передбачені положеннями ч. 1 ст. 1, ст. 2, 33, 34 Закону України "Про оплату праці". Водночас, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущений строк звернення до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на вказані правовідносини не розповсюджуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

З матеріалів справи вбачається, що за судовим наказом виданим 05 лютого 2009 року Сихівським районним судом м. Львова за №2-н-369/2009 з ТОВ "Львівські автобусні заводи" стягнуто на користь ОСОБА_6 заборгованість із заробітної плати у розмірі 4147 грн. (а.с. 38). Відповідно до постанови державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області від 06 жовтня 2009 року вказана заборгованість перерахована позивачу 01 жовтня 2009 року.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2010 року (а.с. 33-34) з ТОВ "Львівські автобусні заводи" на користь ОСОБА_6 стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 2101 грн. 67 коп. Згідно з постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області від 31 грудня 2010 року вказана заборгованість перерахована позивачу 28 грудня 2010 року.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року (далі - Закон України "Про оплату праці" (108/95-ВР) ), який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".

Згідно з ст. 2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу, статей 33, 34 Закону заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці" в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року.

Положенням статті 34 Закону України "Про оплату праці" передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Із роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) вбачається, що у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. №663 (663-98-п) (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації).

За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення. Наприклад, коли воно мало бути виконано до січня 1998 року, то він і є місяцем, з якого обчислюється (береться за 100 відсотків) величина порога індексації. Спір із цього приводу розглядається судом за заявою стягувача в позовному провадженні; компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427 (1427-97-п) (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року №692 (692-99-п) ), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) надано роз'яснення, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку для звернення з даним позовом, апеляційний суд в порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зазначивши, що на вказані правовідносини не поширюються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, дійшовши висновку, що лише нарахована, але не виплачена працівникові компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та здійснена роботодавцем самостійно індексація заробітної плати, яка не виплачена є підставою для застосування положень вказаної статті.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215, 304 ЦПК України зазначені положення закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не врахував та відмовив позивачу у стягненні компенсації втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, заборгованості по індексації заробітної плати; при ухваленні рішення посилався на положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України, зауваживши, що на спірні вимоги розповсюджуються загальні правила, передбачені вказаною статтею та не взяв до уваги, що до спірних правовідносин повинна застосовуватись вимоги ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Встановивши, що вимоги трудового законодавства щодо розрахунку при звільненні позивача було порушено відповідачем, апеляційний суд дійшов передчасних висновків про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, передбаченої ст. 237-1 КЗпП України.

За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.