6-35944св13 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 22.01.2014 Прийняття

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, який мотивував тим, що 31 січня 2012 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_4, його автомобіль "Мitsubishi Outlander", державний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Розмір майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля, складає 183 027,99 грн. Страхова компанія "Еталон" частково відшкодувала завдану майнову шкоду у розмірі 49 500 грн. Ураховуючи викладене, просив стягнути з відповідача 135 517,99 грн на відшкодування майнової шкоди та 50 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 липня 2013 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 135 517, 99 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У справі встановлено, що 31 січня 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ-2106 під керуванням відповідача

ОСОБА_4 та автомобіля "Мitsubishi Outlander", яким керував власник ОСОБА_3 За висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 3 березня 2012 року № НОМЕР_1 розмір майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля "Мitsubishi Outlander" внаслідок ДТП, складає 183 027, 99 грн.

Постановою слідчого від 28 лютого 2012 року у відкритті кримінального провадження було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 ст. 130 КПК України у зв'язку із відсутністю у діях водіїв складу злочину.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 липня 2012 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, адміністративну справу закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (а. с. 62-63). Цивільно-правову відповідальність ОСОБА_4 застраховано у СК "Еталон", якою на користь ОСОБА_3 було виплачено 49 500 грн страхового відшкодування.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Встановивши вину ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, суд першої інстанції дійшов висновку щодо стягнення із нього 135 517, 99 грн майнової шкоди та 5 000 грн моральної шкоди на підставі норм ст. ст. 1194, 1167 ЦК України.

Відповідач не погодився із розміром майнової шкоди та характером пошкоджень автомобіля "Мitsubishi Outlander", визначених експертом у висновку від 3 березня 2012 року № НОМЕР_1. Із метою спростування визначених даних заявляв клопотання щодо проведення у справі комплексної автотехнічної експертизи, у задоволенні якого було відмовлено з тих підстав, що поставлені заявником на вирішення експерта питання, не підлягають доказуванню відповідно до ст. 61 ЦПК України.

Підставою звільнення від доказування за ч. 4 ст. 61 ЦПК України є вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення з питань, чи мали місце дії особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, та чи вчинені вони цією особою.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що обсяг цивільно-правової відповідальності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову, встановлюється судом у порядку доказування.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Пославшись на необґрунтованість апеляційної скарги, апеляційний суд не навів мотивів відхилення доводів відповідача у частині відмови суду у призначенні експертизи із метою з'ясування характеру та вартості пошкодженого автомобіля, право на звернення із таким клопотанням у межах апеляційного розгляду справи не роз'яснив. Крім того, апеляційним судом не зроблено висновку на спростування апеляційної скарги у частині доводів щодо невідповідності обсягу та характеру пошкоджень автомобіля "Мitsubishi Outlander", оцінку яким дав експерт, пошкодженням, які зафіксовано у протоколі огляду місця ДТП від 31 січня 2012 року.

Крім того, апеляційний суд не врахував роз'яснень, викладених у п. п. 14, 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 1 березня 2013 року № 4 (v0004740-13) , згідно яких при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

У разі якщо на час виконання рішення суду про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням суду кошти зросли ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких було присуджено відшкодування, потерпілий із цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після зростання цін і тарифів.

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи те, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 303, 315 ЦПК України) унеможливили встановлення істотних за значенням для правильного вирішення справи обставин, ухвала апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.