Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділ в натурі частки у спільній сумісній власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 листопада 2013 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про виділ в натурі частки у спільній сумісній власності.

Позов мотивовано тим, що в судовому порядку визнано право спільної сумісної власності сторін на будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що через неприязні стосунки спільне проживання колишнього подружжя у вищезазначеному будинку неможливе, позивач просив виділити в натурі ідеальну частку ОСОБА_3 в будинку та земельну ділянку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 листопада 2013 року, позов задоволено.

Виділено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по Ѕ частини житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 142 093 грн компенсації за відхилення від ідеальних часток при розподілі домоволодіння.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суди нижчих інстанцій виходили з положень ст. 70 СК України, згідно яких, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними та спірний будинок та земельну ділянку можливо розподілити між сторонами в натурі.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.

Згідно ст. 71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З обставин справи вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнано право спільної сумісної власності на будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6-9).

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 06 березня 2013 року розподіл спірного будинку АДРЕСА_1 в ідеальних частках по Ѕ частині неможливо. Запропоновано два варіанти розподіл вказаного будинку з відхиленням від ідеальних часток (а.с.48-66).

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок".

Зокрема, виходячи з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України та роз'яснень, викладених у п.п. 6, 7 зазначеної постанови, виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку, він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (ст. 152 ЖК України).

Вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а в необхідних випадках - висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо, про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку; дані про характер робіт і їх вартість, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку.

Отримавши висновок будівельно-технічної експертизи, призначеної судом щодо можливих варіантів поділу будинку, які вимагають певних перепланувань і переобладнань, виконання яких потребує узгодження з компетентними органами в передбачені зазначеними у висновках нормативними актами строки, суд першої інстанції не обговорив це питання та не роз'яснив сторонам необхідності витребування від компетентних органів відповідних дозволів із метою правильного вирішення судом спору.

Виходячи зі змісту ст. 360 ЦК України кожний учасник спільної часткової власності повинен нести витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки, витрати на проведення робіт з перепланування і переобладнання будинку повинні розподілятися між співвласниками з урахуванням їх часток та обставин справи.

Однак суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, не вказав у рішенні, які перепланування й переобладнання необхідно зробити та хто зі співвласників повинен їх здійснити й нести витрати для реалізації обраного способу поділу будинку, і не обговорив питання щодо наявності дозволу компетентних органів на зазначене перепланування.

Оскільки при вирішенні спору судом порушені норми процесуального права та не застосовані норми матеріального закону, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, тому в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.