Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області про скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державного акта про право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2013 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2011 року встановлено факт, що житловий будинок з допоміжними приміщеннями та спорудами по АДРЕСА_1 є садибою.

Вважала, що вона, як співвласник цієї садиби, у силу ст. 381 ЦК України має право і на присадибну земельну ділянку, однак не може реалізувати свого права на приватизацію присадибної ділянки, оскільки на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 18 червня 2008 року № 155 ОСОБА_7 видано свідоцтво на право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 площею 43,5 кв. м. У подальшому ОСОБА_7 приватизувала земельну ділянку, зайнявши при цьому і частину присадибної земельної ділянки, на приватизацію якої має право позивачка.

Вказувала, що рішення про оформлення права власності на житловий будинок видане на нерухоме майно, яке станом на 2008 рік не існувало, вказаним рішенням селищна рада створила умови для виникнення у ОСОБА_7 похідного права на приватизацію земельної ділянки, яка є прилеглою до неіснуючої будівлі, ОСОБА_7 приватизувала земельну ділянку, захопивши при цьому значну частину земельної ділянки, на яку має право ОСОБА_6

Просила визнати незаконними та скасувати рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 18 червня 2008 року № 155, від 04 листопада 2008 року № 309 та від 24 червня 2009 року № 398; скасувати свідоцтво на право власності від 11 липня 2008 року серії САВ № 728006, видане Івано-Франківською селищною радою Яворівського району Львівської області ОСОБА_7; скасувати державний акт серії НИ № 804161 на право власності на земельну ділянку площею 0,1125 га по АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_7

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 04 травня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2013 року рішення Яворівського районного суду Львівської області від 04 травня 2012 року скасовано, позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 18 червня 2008 року "Про оформлення права власності", рішення ХV сесії V скликання Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 04 листопада 2008 року № 309 "Про передачу земельних ділянок у власність", рішення ХVІІІ сесії V скликання Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 24 червня 2009 року № 398 "Про затвердження акта встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_7 та передачу земельної ділянки у власність". Скасовано свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 11 липня 2008 року серії САВ № 728006 та держаний акт на право власності на землю серії НИ № 804161, видані на ім'я ОСОБА_7

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуваними рішеннями селищної ради та державним актом на право власності, виданим на ім'я ОСОБА_7, прав позивачки порушено не було.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень про передачу у власність земельної ділянки, на підставі одного з яких виготовлено оспорюваний державний акт на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, було порушено встановлений порядок виготовлення і видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та межі земельної ділянки не були погоджені із землекористувачем суміжної земельної ділянки, на якій розташований будинок по АДРЕСА_1.

Із такими висновками апеляційного суду погодися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційний судом не дотримано.

Відповідно до ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 125 ЗК України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 18 червня 2008 року № 155 ОСОБА_7 надано право оформити свідоцтво на право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 загальною площею 43,5 кв. м, житловою площею 17,8 кв. м (а.с. 8).

11 липня 2008 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво на право власності на вказаний житловий будинок (а.с. 67).

Посилання позивачки на відсутність у 2008 році спорудженого житлового будинку ОСОБА_7 спростовується технічним паспортом на садибний житловий будинок по АДРЕСА_2, виготовленим станом на 24 квітня 2008 року (а.с.39)

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НИ № 804161 ОСОБА_7 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1125 га по АДРЕСА_2 (а.с. 42).

Із акта встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_7 від 02 червня 2009 року вбачається, що при обстеженні земельної ділянки по АДРЕСА_2 встановлено, що порушень зі сторони ОСОБА_7 не виявлено, межі земельної ділянки ОСОБА_9 не порушено (а.с. 37).

Рішенням Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 24 червня 2009 року № 398 затверджено акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_7 у с. Верещиця Яворівського району Львівської області, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_9 від 02 червня 2009 року. Передано ОСОБА_7 у власність земельну ділянку площею 0,1125 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2 (а.с. 38).

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що як доказ свого права на земельну ділянку ОСОБА_6 надала свідоцтво про право на спадщину за законом, який не містить посилання на площу земельної ділянки, на якій знаходиться спадкове майно позивачки (а.с. 43).

Крім того, рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2011 про визнання будинку по АДРЕСА_1 у с. Верещиця Яворівського району Львівської області садибою не визначено меж земельної ділянки, на якій знаходиться вказана садиба, тому висновки суду, що будинок по АДРЕСА_2 і будинок по АДРЕСА_1 знаходяться на одній земельній ділянці, є помилковими.

Із наданих сторонами доказів у вигляді виписки із погосподарських книг вбачається, що у 19861990 роках площа земельної ділянки у голови двору ОСОБА_9, спадкодавці ОСОБА_6 не зазначено (а.с. 107), у 19901995 роках, станом на 1994 рік вказано 0,10 га, (а.с. 101), а за період з 1995 по 2000 роки вказано: за 19951999 роки 0,10 га, за 19992000 роки - по 0,16 га, разом з тим у погосподарській книзі за 20062010 роки зазначено площу земельної ділянки 0,10 га (а.с. 145).

Із наданої спеціалістом-землевпорядником схеми земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 убачається, що ОСОБА_6 фактично користується земельною ділянкою площею 0,1184 га (а.с. 124).

При цьому матеріали цивільної справи не містять жодних доказів того, коли і яким органом надавалася земельна ділянка у користування ОСОБА_9, чи виносилася вказана земельна ділянки у натурі, на місцевості та чи порушено межі такої земельної ділянки оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_7, про що зробив правильний висновок суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, тому рішення апеляційного суду має бути скасоване, а рішення суду першої інстанції - залишене в силі.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2013 року скасувати, рішення Яворівського районного суду Львівської області від 04 травня 2012 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.