Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 серпня 2013 року,

У січні 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_6 отримав у позивача кредит у розмірі 3500 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та зобов'язався виконати кредитні зобов'язання відповідно до умов кредитного договору. Внаслідок порушення графіку сплати коштів станом на 31 грудня 2012 року за відповідачем наявна заборгованість за кредитними зобов'язаннями у розмірі 23 987,44 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення апеляційного суду вказаним вимог не відповідає з огляду на наступне.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 цього ж Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судами встановлено, що 10 серпня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_6 кредит у розмірі 3500 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та зобов'язався виконати кредитні зобов'язання відповідно до умов кредитного договору.

Сторонами погоджено, що договір складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою і тарифів. На виконання договору позивачем на ім'я відповідача був відкритий картковий рахунок.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач, зокрема, посилалася на те, що позивач пропустив строк позовної давності і просив відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав (а.с. 43-45).

Заперечення відповідача щодо закінчення строків позовної давності апеляційним судом належним чином не перевірені.

Відповідно до пункту 3.1 Умов і правил надання банківських послуг, для надання послуг Банк відкриває клієнту Картрахунки, видає клієнту Картки. Їх вид і строк дії визначений у заяві і в Пам'ятці клієнта. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, указаного в розділі "Відмітки банку" заяви. Відповідно до пункту 9.12 цих же Умов, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку не одна із сторін не попередить другу сторону про припинення дії договору, він автоматично поновлюється на такий же строк.

Зазначені положення Умов і правил надання банківських послуг свідчать про те, що строк дії договору визначається не тільки цими правилами, а й положеннями, вказаними у Пам'ятці клієнта та строком дії кредитної картки.

Між тим Пам'ятка клієнта судом не досліджувалася і до справи не прикладена, а питання щодо строку дії кредитної картки судом не з'ясовувалося.

З огляду на ці обставини суд мав враховувати не тільки положення пункту 9.12 Умов і правил надання банківських послуг про автоматичне продовження дії договору в разі неподання заяви про припинення, а й строки, встановлені у Пам'ятці клієнта.

Без встановлення зазначених обставини висновок суду про автоматичне продовження договору є передчасним.

Крім того, у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Вирішуючи спір апеляційний суд не перевіряв коли у кредитора виникло право на звернення до суду та чи в межах строку позовної давності позивач звернувся до суду із заявленими вимогами.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені апеляційним судом, то оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій на підставі ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 серпня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.