Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Керченського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Ленінської районної державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання недійсними пунктів розпорядження, визнання недійсними державних актів, зобов'язання повернути земельні ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2013 року,

У червні 2013 року Керченський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі розпорядження Ленінської районної державної адміністрації № 400 від 20 квітня 2007 року "Про передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства 15 громадянам (відповідачам) із земель резерву Семисотської сільської ради" відповідачами незаконно отримані у власність земельні ділянки загальною площею 30 га. Оскільки дані земельні ділянки знаходяться у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, тому їх передача для ведення особистого селянського господарства забороняється. Про зазначене порушення законодавства стало відомо у 2013 році після вивчення кадастрової карти України. У зв'язку з цим позивач просив суд визнати недійсними відповідні пункти розпорядження, визнати недійсними державні акти та повернути земельні ділянки загальною площею 30,0 га шляхом укладення з Ленінською районною державною адміністрацією Автономної республіки Крим акту приймання-передачі.

Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на час виникнення спірних правовідносин розмір та межі прибережної захисної смуги встановлювалися за проектами землеустрою та повинні були знаходитися в межах водоохоронних зон, розміри і межі також визначалися окремим проектом землеустрою на основі нормативно-технічної документації.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Судом установлено, що п. 2 розпорядження Ленінської районної державної адміністрації від 20 квітня 2007 року № 400 затверджено проект землеустрою з відводу земельних ділянок 15 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель резервного фонду Семисотської сільської ради і передано їм у власність земельні ділянки по 2,0000 га пашні кожному із земель резерву за межами населених пунктів, а у п. 4 розпорядження вказано: видати державні акти на право власності на земельні ділянки (а. с 5-6).

На виконання даного розпорядження відповідачам були видані державні акти на право власності на земельні ділянки площею 2,0 га кожному з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства (а. с. 11-25).

Згідно з копіями технічної документації по відводу земельних ділянок, усі земельні ділянки, що передані у власність відповідачам, дійсно знаходяться у межах 2 кілометрової зони від урізу води (Азовського моря). Але, дана технічна документація містить усі необхідні погодження та висновки, у тому числі управління екологічної інспекції Керченського регіону, який погодив надання спірних земельних ділянок для ведення особистого сільського господарства без права забудови. Проект землеустрою з відводу цих земельних ділянок був погоджений висновком державної землевпорядної експертизи від 20 червня 2006 року № 2748К-7/96 (а. с. 70-108).

Відповідно до зазначеної документації надані відповідачам земельні ділянки перебували у резерві сільськогосподарського призначення Семисотської сільської ради, розпорядження про зміну цільового призначення цих земель органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування не приймалося.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 88 ВК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно з ч. 5 ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 87 ВК України).

За змістом пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Тобто, суди дійшли вірного висновку, що на час виникнення спірних правовідносин розмір та межі прибережної захисної смуги повинні були встановлюватися за окремими проектами землеустрою на основі нормативно-технічної документації.

Разом з тим, як на час передачі у власність відповідачам спірних земельних ділянок, так і на даний час розмір та межі прибережної захисної смуги на території Ленінського району Автономної Республіки Крим у передбаченому законодавством порядку не встановлені. Це підтверджується листами Ленінської районної державної адміністрації від 13 травня 2013 року (а. с. 7) та Міськрайонного управління Держземагенства у м. Керчі та Ленінському районі Автономної Республіки Крим від 22 травня 2013 року (а. с. 8).

За таких обставин судові рішення у даній справі ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовані, тому підстав для їх зміни чи скасування не має.

Керуючись ст. ст. 333, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим відхилити.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.