Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недобудованого житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 жовтня 2013 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила та остаточно просила: визнати недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати за нею право власності на Ѕ частини недобудованого житлового будинку; стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правову допомогу. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 05 квітня 1997 року між сторонами у справі зареєстровано шлюб. Під час шлюбу сторони придбали у власність недобудований житловий будинок АДРЕСА_1, право власності на який було оформлено за відповідачем. За час спільного проживання сторони його практично добудували. Проте позивач не може здати цей будинок в експлуатацію, оскільки її не визнано його співвласником, а відповідач ухиляється від здачі будинку в експлуатацію. 15 листопада 2001 року шлюб між ними розірвано, при цьому між сторонами існувала домовленість про те, що у разі потреби вони добровільно поділять спільне сумісне майно. Проте в даний момент відповідач не визнає за позивачем права на частку в спільному сумісному майні.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 21 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Визнано недобудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини указаного недобудованого житлового будинку.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 344 грн 70 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 5 тис. грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з наявності передбачених ст. ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України підстав для визнання спірного недобудованого житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також визнання за позивачем права власності на Ѕ частини цього будинку, оскільки, як встановив суд, зазначений будинок було придбано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти.

Проте із вказаними висновками судів повністю погодитися не можна у зв'язку з наступним.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що 05 квітня 1997 року у Херсонському міському відділі реєстрації актів цивільного стану між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис за № 183.

За договором купівлі-продажу від 05 серпня 1999 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим в реєстрі за № 1286, ОСОБА_4 придбав недобудований житловий будинок АДРЕСА_1. На час придбання готовність вказаного будинку складала 65 % (а. с. 9).

Згідно з п. 2 цього договору ОСОБА_4 зобов'язаний закінчити будівництво та здати в експлуатацію указаний житловий будинок до 04 серпня 2000 року згідно з рішенням Антонівської селищної ради народних депутатів від 04 серпня 1999 року, проте, як встановив суд, на час розгляду справи відповідач будинок не добудував та не здав його в експлуатацію.

15 листопада 2001 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до довідок Херсонського ДБТІ дійсна вартість недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 2002 рік складала 29 899 грн, а станом на 02 липня 2012 року згідно з технічною документацією вказаний будинок має готовність 83 %.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Проте, ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України не з'ясував всіх обставин справи, зокрема, не встановив ступінь готовності спірного недобудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, на час розірвання шлюбу та на час вирішення цього спору, за чий рахунок здійснені будівельні роботи після припинення шлюбу, чи завершено будівництво будинку на даний час, та чи може він бути об'єктом права власності відповідно до вимог ст. 331 ЦК України.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.