Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу Державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі, ОСОБА_5 про виключення майна з акта опису та арешту, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 16 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 23 вересня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила виключити з акта опису та арешту, складеного 20 вересня 2011 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі (далі - ВДВС Нахімовського РУЮ у м. Севастополі), належне їй на праві власності майно, а саме: шафу платтяну, телевізор "ТСL", піч СВЧ "Самсунг", м'який кухонний куток, музичний центр, телевізор "DAEWOO", телевізор "LG", стінку меблеву, комп'ютерний монітор. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вироком Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2009 року її син ОСОБА_4, якому на той час виповнилося 17 років, був засуджений до трьох років позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК України з відстрочкою покарання строком на один рік. Крім того, з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 було стягнуто 32 344 грн 02 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, а у випадку відсутності у нього коштів та майна, достатніх для відшкодування шкоди, відшкодування шкоди мала здійснити ОСОБА_3 Проте на час складання державним виконавцем акта опису та арешту від 20 вересня 2011 року ОСОБА_4 вже досяг повноліття, тому на теперішній час відсутні підстави для звернення стягнення за рахунок майна його матері ОСОБА_3

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 16 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 23 вересня 2013 року, у задоволенні указаного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Проте ухвалені у справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у ВДВС Нахімовського РУЮ у м. Севастополі знаходиться вирок Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2009 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 32 344 грн 02 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, а також виданий 10 липня 2009 року на підставі цього вироку виконавчий лист. Згідно з цим вироком ОСОБА_4, якому на той час виповнилося 17 років, був засуджений до трьох років позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК України з відстрочкою покарання строком на один рік. У випадку відсутності у ОСОБА_4 коштів та майна, достатніх для відшкодування шкоди, відшкодування шкоди має здійснити його законний представник - мати ОСОБА_3

На забезпечення примусового виконання указаного вироку суду 20 вересня 2011 року державним виконавцем ВДВС Нахімовського РУЮ у м. Севастополі складено акт опису та арешту майна, яке знаходилось у квартирі АДРЕСА_1, за місцем проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якому зазначено, що заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_5 складає 32 344 грн 02 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на час винесення вироку ОСОБА_4 був неповнолітнім, будь-якого майна не мав, обов'язок відшкодувати шкоду було правомірно покладено судом на його матір ОСОБА_3, а положення ст. 1180 ЦК України не дають правових підстав змінювати вирок суду у частині цивільного позову і звільняти законного представника від відповідальності, що покладена на нього вироком суду, тому складений державним виконавцем акт опису та арешту майна є законним, підстави для його скасування відсутні.

Проте із вказаними висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд, як на державний орган, покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Однак на порушення вищевказаного суди помилково визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Зокрема, поза увагою судів залишилася ст. 1179 ЦК України, згідно з якою неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

На порушення вимог ст. ст. 213- 215, 303, 315 ЦПК України поза увагою та оцінкою судів залишилися доводи позивача про те, що на час складання державним виконавцем акта опису та арешту від 20 вересня 2011 року ОСОБА_4 вже досяг повноліття, тому відсутні підстави для звернення стягнення за рахунок майна його матері ОСОБА_3

Разом з тим поза увагою суду залишилися пояснення відповідача ОСОБА_4 про те, що на час винесення судом вироку він не працював, будь-якого майна не мав, роботу знайшов тільки недавно, проти позову не заперечував.

Проте суди не перевірили майнового стану ОСОБА_4 та меж його відповідальності.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 16 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 23 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.