6-44164св13 Про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей - 15.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, визнання місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей, третя особа: служба у справах дітей Краснокутської районної державної адміністрації за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, посилаючись на те, що у 2008 році зареєстрував шлюб з відповідачкою, від якого мають двох неповнолітніх дітей. Спільне життя не склалося через непорозуміння у сім'ї, відповідачка не займається вихованням дітей, залишила дітей з позивачем, а сама проживає у своїх батьків. За спільною згодою визначити місце проживання дітей вони не можуть. У зв'язку з цим просив суд розірвати шлюб з відповідачкою та залишити проживати дітей разом з ним.

У листопаді 2012 року до суду звернулася ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей, посилаючись на те, що 13 вересня 2008 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, від шлюбу мають двох дочок ОСОБА_5 та ОСОБА_6. У зв'язку з погіршенням сімейного життя шлюбні відносини припинилися, відповідач не поважав позивачку, ображав нецензурними словами. Так як діти проживають разом з відповідачем, а потребують материнської турботи та любові, просила суд розірвати шлюб та визначити місце проживання дітей разом з матір'ю.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року, первісний позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований 13 вересня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Краснокутського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 71. Після розірвання шлюбу прізвище відповідачці ОСОБА_4 залишено дошлюбне - ОСОБА_4. Визначено місце проживання дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_3 Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Позовні вимоги ОСОБА_4 в частині розірвання шлюбу задоволено, в іншій частині - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов та частково зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи ОКЗ Сумського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру від 1 квітня 2013 року ОСОБА_4 страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, параноїчної форми, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, здійснювати догляд за дітьми не може, тому зміна місця проживання дітей не відповідає їх інтересам і не може негативно вплинути на їх розвиток.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

По справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 вересня 2008 року (а. с. 5).

Від шлюбу сторони мають двох дочок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6-7).

Згідно довідки виконавчого комітету Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 26 листопада 2012 року ОСОБА_4 з серпня 2012 року на території Мурафської сільради не проживає. Діти ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживають разом з батьком ОСОБА_3, знаходяться на його утриманні (а. с. 29).

ОСОБА_4 проживає разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 38).

Згідно акту обстеження від 21 листопада 2012 року за адресою АДРЕСА_2, де проживає батько з дітьми, комісія вважає, що малолітнім дітям є всі умови для проживання (а. с. 30-31).

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно з ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Згідно зі ч. ч. 1 ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Суди, визначаючи місце проживання дітей з батьком, виходили з того, що не зважаючи на позитивну характеристику ОСОБА_4, задовільні умови місця її проживання, показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, що ОСОБА_4, як мати, виконувала свої обов'язки по вихованню своїх дітей, надавала матеріальну допомогу дітям, проте вона не може займатися вихованням своїм малолітніх дітей за станом здоров'я.

При цьому посилались на висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОКЗ Сумського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру від 1 квітня 2013 року, згідно якого ОСОБА_4 страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, параноїчної форми, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 116-121).

Проте не звернули уваги, що висновок містить ряд суперечностей, зокрема, у досліджуваній частині зазначено, що з 08 вересня 2011 року по 08 жовтня 2011 ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у Харківській обласній психіатричній лікарні № 1 з діагнозом: наслідки органічного ураження ЦНС. З 27 вересня 2012 року по 09 жовтня 2012 перебувала на стаціонарному обстеженні та лікуванні у Першій ОСПЛ м. Ромни з діагнозом: змішаний тривожно-депресивний розлад. У мотивувальній частині висновку зазначено про відсутність у ОСОБА_4 яких-небудь анамнестичних та об'єктивних клінічних даних, які б свідчили про наявність органічного ураження ЦНС.

Згідно епікризу із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 за період лікування з 27 вересня по 09 жовтня 2012 року у Першій обласній спеціалізованій лікарні м. Ромни Сумської області, хвора поступила на стаціонарне обстеження самостійно та за результатами комісійного обстеження ЛКК їй було встановлено діагноз: змішаний тривожно депресивний синдром (а. с. 47).

Таким чином поставлені раніше діагнози та висновок від 1 квітня 2013 року суперечать один одному.

У зв'язку з цим ОСОБА_4 23 травня 2013 року подала до суду першої інстанції клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, проведення якої просила доручити Українському науково-дослідному інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (а. с. 136).

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, заявлене ОСОБА_4 клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи судом належно розглянуто не було та у його задоволенні було передчасно відмовлено.

Крім того, у доданому до касаційної скарги консультативному висновку Республіканського психоневрологічного консультативного центру Територіального медичного об'єднання "ПСИХІАТРІЯ" у місті Києві від 06 листопада 2013 року зазначено, що аналіз анамнестичних даних, патопсихологічного дослідження, наявної медичної документації дозволяє зробити висновок: на момент огляду ОСОБА_4 переконливих ознак психічного захворювання (шизофренія) не виявлено. Для уточнення діагнозу рекомендовано повторне стаціонарне обстеження та судово-психіатрична експертиза.

Суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 303 ЦПК України доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин не перевірив та передчасного залишив без змін рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Оскільки наведене порушення норм процесуального права призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині визначення місця поживання дітей, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині позовних вимог про розірвання шлюбу судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовані, тому підстав для їх зміни чи скасування у цій частині немає.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року в частині визначення місце проживання дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2013 року залишити без змін.