колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Гвоздика П.О., Журавель В.І., Завгородньої І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_4 до Димитровського міського центру соціальних служб для сімей, дітей і молоді про поновлення на роботі та оплату праці за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 16 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 липня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Димитровського міського центру соціальних служб для сімей, дітей і молоді про поновлення на роботі та оплату праці за час вимушеного прогулу.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02 липня 2013 року, в позові відмовлено.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

За змістом ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка звернулася до суду із позовом з пропуском строку звернення до суду та причини пропуску цього строку не є поважними, а тому правових підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а також відсутні передбачені ч. 2 ст. 338 ЦПК України підстави для скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 332, 336 і 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 16 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.