Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євграфової Є.П.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 3210700000:03:009:0049 площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 212153-4351 від 09 червня 2008 року, шляхом повернення самовільно зайнятої частині земельної ділянки площею 598,83 кв. м та знесення паркану.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 07 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Установлено, що відповідно до державного акта про право власності на землю серії ЯЖ № 212153-4351 від 09 червня 2008 року позивач, на підставі рішення Васильківської міської ради № 07.148-25У від 28 грудня 2007 року, є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий № 3210700000:03:009:0049, площею 0,1 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Відповідно до рішень виконавчого комітету Васильківської міської ради № 34 від 28 січня 2003 року та № 801 від 25 листопада 2003 року, державних актів про право власності на землю серії ЯЖ № 036407-3802 від 01 жовтня 2007 року та серії ЯЖ № 036406-3801 від 01 листопада 2007 року, протоколу № 16 від 02 липня 2009 року та технічної документації із землеустрою ТОВ "НВФ "Азимут", ОСОБА_2 на праві власності належать земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,1002 га, кадастровий № 3210700000:03:009:0032, та площею 0,0749 га, кадастровий № 3210700000:03:009:0033, для ведення селянського господарства по АДРЕСА_2.

Обов'язковою умовою для здійснення користування земельною ділянкою відповідно до ст. 125 ЗК України є встановлення межових знаків.

Відповідачу ОСОБА_2 винесені в натурі межі земельної ділянки площею 0,1751 га по АДРЕСА_2 та межові знаки передані на зберігання.

Згідно з витягу про державну реєстрацію прав № 33632207 від 28 березня 2012 року відповідачу на праві власності належить будинок АДРЕСА_2.

Під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку позивача по АДРЕСА_1, при внесенні відомостей до бази даних АСК встановлено її накладання на земельну ділянку по АДРЕСА_2, що належить на праві власності відповідачеві через невідповідність матеріалам попереднього погодження та викопіювання відділу архітектури в м. Василькові наданих для виготовлення проекту землеустрою, яка відбулася внаслідок дій ТОВ "Азимут".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки відповідач отримав належні йому земельні ділянки і оформив право власності на них задовго до того, як було прийнято рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_1

Пославшись на норми ст. ст. 140- 149 ЗК України та враховуючи те, що вилучення у відповідача спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому земельним законодавством, не проводилось, право користування земельною ділянкою ОСОБА_2 на час надання земельної ділянки ОСОБА_1 не було припинено, а державні акти на право власності на земельні ділянки не скасовані, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним і обґрунтованим, підстав для скасування рішення апеляційного суду не вбачає.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 07 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.