Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.

Олійник А.С., Парінової І.К.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Першої Полтавської державної нотаріальної контори про встановлення часток спадкового майна, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду

м. Полтави від 21 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що її батькові ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 1966 року належало 4/18 частин будинку АДРЕСА_1. Іншими співвласниками будинку є ОСОБА_4 - 4/25 часток, ОСОБА_6 - 1/10 частка.

За час життя ОСОБА_5 здійснив перебудову своєї частини будинку. Рішенням Октябрьского районного суду м. Полтави від 15 травня 2007 року за ним визнано право власності на самочинно збудоване майно, а саме: житлове приміщення В-1: передпокій площею 13,8 кв. м,

кімнату 2 площею 13 кв. м, кімнати 3 площею 7,3 кв. м, кухню площею

14,8 кв. м, вбиральню 4 площею 4,8 кв. м, проте право власності належним чином зареєстроване не було. Внаслідок перебудови частка ОСОБА_5 у будинку змінилась та збільшилась. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, а вона є його спадкоємицею на підставі заповіту. Вона прийняла спадщину, але через відсутність правовстановлюючих документів на перебудований будинок із збільшеною часткою не може оформити право власності в порядку спадкування. Уточнивши позовні вимоги, просила визнати її такою, що прийняла спадщину після смерті батька, та визнати за нею право власності на спадкове майно у вигляді 20/25 часток будинку

АДРЕСА_1, яке складається з будинку № 1-а та будинку В-1, а також визнати за нею право власності на 3/25 часток будинку, які належать їй на праві власності на підставі рішення Октябрьського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2012 року.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_3 такою, що прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, а саме: 20/25 частки будинку АДРЕСА_1, яка складається з частини будинку а-1 та будинку В-1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 20/25 часток будинку з надвірними спорудами, які вона фактично прийняла у спадок після ОСОБА_5, та 3/25 часток будинку з надвірними спорудами, які належать їй на праві власності, а всього на 23/25 часток зазначеної нерухомості.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування судових рішень, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 постійно проживала із спадкодавцем до часу його смерті, отже фактично прийняла спадщину у вигляді 74/100 часток спірного будинку. Проте оскільки за час життя спадкодавець здійснив перебудову будинку, чим змінив розмір своєї частки в будинку, і це було встановлено рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2007 року, але належним чином ці зміни не були зареєстровані, тому суд вважав за можливе визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування за заповітом на збільшений розмір часток будинку (20/25) з урахуванням зроблених добудов та висновків судово-будівельної технічної експертизи від 10 вересня 2012 року № 126 про розмір реальних часток співвласників спірного домоволодіння. При цьому, обґрунтовуючи рішення, суд послався на те, що кожен співвласник має право на відокремлення своєї частки у праві спільної часткової власності.

Проте погодитись із висновками судів не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, аналогічні положення містяться у ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за якою права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції № 1844/5 від 14 лютого 2012 року, але був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від

29 червня 1966 року ОСОБА_5 є власником 4/18 часток домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня

2007 року за ОСОБА_5 визнано право власності на самочинно збудоване майно у вигляді житлового приміщення В-1: передпокою площею 13,8 кв. м, кімнату 2 площею 13 кв. м, кімнати 3 площею 7,3 кв. м, кухню площею 14,8 кв. м, вбиральню 4 площею 4,8 кв. м (а.с.19).

Право власності ОСОБА_5 на це майно на підставі рішення суду не зареєстроване.

За даними інвентаризаційної справи реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 12 серпня 2011 року та 15 вересня 2011 року власниками будинку є: ОСОБА_5 - 4/18 часток; ОСОБА_6 - 5/18 часток; ОСОБА_4 - 1/2 частка (а.с. а.с.11, 16).

Так, ст. 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

За роз'ясненнями, що викладені у п. 7 постанові Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року за № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

В судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Також особа може звернутися до суду з позовом про захист спадкових прав шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Суд першої інстанції на вказані вимоги закону та роз'яснення уваги не звернув, не встановив характер спірних правовідносин сторін, зокрема не взяв до уваги, що спір виник щодо права на спадкування об'єкту самочинного будівництва, не дослідив чи зверталась позивачка із письмовою заявою до нотаріальної контори про отримання свідоцтва про право на спадщину на об'єкти нерухомості та чи була відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину, не встановив, які існували перешкоди для оформленні права власності позивачки на спадкове майно за умови наявності відповідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, тобто вирішив справу з порушенням ст.ст. 212- 214 ЦПК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог

ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, рішення суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Першої Полтавської державної нотаріальної контори про встановлення часток спадкового майна, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.