Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Української федерації профспілкових організацій-профспілка працівників спільних підприємств, третя особа: ОСОБА_4, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 серпня 2012 року у м. Києві відбувся VI позачерговий з'їзд членів Української Федерації профспілкових організацій - профспілки працівників спільних підприємств (далі - УФПО СП), на якому було прийнято рішення про його звільнення з посади президента та призначено виконуючим обов'язки президента ОСОБА_6 терміном до звітно-виборчого з'їзду УФПО СП. Також було створено комісію з передачі справ від колишнього керівника ОСОБА_3 в.о. президента УФПО СП ОСОБА_6 і зобов'язано ОСОБА_3 передати за актом приймання-передачі в тижневий термін установчі документи та печатку федерації. На думку позивача він не здійснював одноразового грубого порушення, за яке його було звільнено, крім того, відповідачем пропущено строк для застосування до нього дисциплінарного стягнення та порушено процедуру звільнення. Уточнивши неодноразово під час розгляду справи вимоги позову, ОСОБА_3 остаточно просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також витрати на правову допомогу.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки позивач порушив вимоги статуту УФПО СП, не виконавши рішення Федерації про розірвання договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2011 року частини підвального приміщення будинку № 21 по вул. Артема у м. Києві.

Проте до таких висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Наведеним вимогам процесуального закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 08 лютого 2011 року ІV з'їздом УФПО СП був обраний президентом УФПО СП.

Відповідно до постанови з'їзду УФПО СП від 08 лютого 2011 року "Про порядок володіння, користування та розпорядження майном федерації", Постанови правління Федерації від 16 грудня 2011 року "Про розірвання договору купівлі - продажу частини підвального приміщення будинку № 21 по вул. Артема від 14 жовтня 2011 року" та постанови Правління Федерації від 18 січня 2012 року "Про умови розірвання договору купівлі - продажу від 14 жовтня 2011 року" було прийнято рішення щодо розірвання договору купівлі - продажу частини підвального приміщення будинку № 21 по вул. Артема від 14 жовтня 2011 року.

Відповідно до пп. 39.2, 39.10 статуту УФПО СП президент УФПО СП організовує і несе відповідальність за виконання рішень з'їзду, конференцій, правління Федерації та розпоряджається коштами Федерації в межах асигнувань, передбачених бюджетом.

Позивач не виконав покладених на нього обов'язків щодо розірвання договору купівлі-продажу частини підвального приміщення будинку № 21 по вул. Артема від 14 жовтня 2011 року.

15 серпня 2012 року рішенням VI позачергового з'їзду членів УФПО СП позивача звільнено на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України з займаної посади за порушення статуту УФПО СП, а саме: за невиконання рішення правління Федерації, за негативний контроль по використанню майна Федерації, нераціональне використання коштів та майна профспілкової власності

Відповідно до акта від 20 серпня 2012 року позивач відмовився від отримання копії розпорядження про його звільнення та трудової книжки (т. 2, а. с. 6).

Відповідно до п. 27.7. Статуту УФПО СП питання звільнення та обрання президента УФПО СП та його заступників, порядок організації та проведення з'їзду, порядок володіння, користування та розпорядження майном Федерації відноситься до внутрішньої діяльності відповідача і є виключно компетенцією з'їзду і втручання в діяльність об'єднання громадян не допускається.

За указаних обставин суди дійшли висновку про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Однак, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України не встановив всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 221 КЗпП України, якою передбачено, що трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах; районними, у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали. Рішенням Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року (v006p710-01) № 6-рп/2001у справі № 1-17/2001 роз'яснено, що відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 92 Конституції України - законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян. Частиною 2 статті 8 Закону України "Про об'єднання громадян" визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Тобто внутрішня організація, взаємовідносини членів об'єднань громадян, їх підрозділів, статутна відповідальність членів цих об'єднань громадян, їх підрозділів, статутна відповідальність членів цих об'єднань регулюються корпоративними нормами, встановленими самими об'єднаннями громадян, які базуються на законі; визначаються питання, які належать до їх виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об'єднань громадян не допускається.

При цьому Конституційний Суд України визначає, що у разі виникнення спору щодо порушення об'єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами праві свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньо-організаційної діяльності або виключної компетенції об'єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів, дій таких об'єднань.

Відповідно до ст. 41 Статуту УФПО СП звільнення Президента Федерації за порушення Статуту Федерації, неналежне виконання посадових обов'язків проводиться відповідно до норм трудового законодавства за рішенням з'їзду.

Отже, з огляду на роз'яснення, надані Конституційним Судом України, а також на положення ст. 41 Статуту УФПО СП, які не суперечать ст. 27.7 цього Статуту, суд при вирішенні даного спору повинен перевірити дотримання відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, а саме: необхідно з'ясувати в чому конкретно проявилось порушення з огляду на формулювання причин звільнення, зазначених у протоколі з'їзду (чи у невиконанні рішення правління, чи у негативному контролі за використанням майна, чи у нераціональному використанні коштів та профспілкової власності); що саме стало приводом для звільнення та чи є це одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків, яке могло бути підставою для розірвання трудового договору за п.1 ст. 41 КЗпП України; чи мав реальну можливість позивач виконати постанову правління від 16 грудня 2011 року про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та постанову правління від 18 січня 2012 року про умови розірвання договору.

У разі встановлення, що мало місце одноразове грубе порушення трудових обов'язків, яке є підставою для звільнення, то підлягає з'ясуванню обставина про те, чи додержані уповноваженим органом передбачені статтями 147- 1, 148, 149 КЗпП України (322-08) правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Однак на порушення вищезазначеного, апеляційний суд не перевірив в достатньому обсязі доводів апеляційної скарги, в результаті чого помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій не дотрималися вимог процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.