Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Наумчука М.І., Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД", треті особи: публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", спільне українсько-хорватське підприємство "ГІПЕК" про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення колегії судів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ фірма "Консоль"), треті особи: публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ПАТ "АК ПІБ"), спільне українсько-хорватське підприємство "ГІПЕК" (далі - СУ ХП "ГІПЕК") про визнання права власності та з урахуванням зміни предмету позову, просив визнати за ним майнові права на чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 201,7 кв.м, АДРЕСА_1 та визнати право власності на вказану квартиру. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 грудня 2004 року між ним та ТОВ фірма "Консоль" укладено договір пайової участі у фінансуванні будівництва за № 4678322-206 (р) багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та введенні його в експлуатацію. На виконання договірних зобов'язань він зобов'язався внести грошові кошти у встановлений договором строк та розмірах, а ТОВ фірма "Консоль ЛТД" зобов'язалось власними та залученими силами, на підставі наявних у нього ліцензій, дозвільних документів, механізмів та обладнання, а також за рахунок пайових і запозичених коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво об'єкту у відповідності до проекту та вимог ДБН із виділенням позивачу по завершенні будівництва із створеної учасниками спільної пайової власності його частки в натурі у вигляді чотирьохкімнатної квартири будівельний номер 140 на третьому поверсі вказаного будинку загальною площею 199,7 кв.м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано майнові права ОСОБА_6 на чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 201,7 кв.м, АДРЕСА_1. Визнано право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем умови договору були виконані в повному обсязі у нього виникли майнові права на спірну квартиру. При цьому судом зауважено, що оскільки вказаний договір є за своєю природою інвестиційним, отже правовідносини які виникли між сторонами договору регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) . Крім того, відповідачем у порушення умов договору про спільну діяльність допущено його невиконання в односторонньому порядку, а тому вимоги позивача про визнання його власником майнових прав на об'єкт інвестування в об'єкті будівництва є обґрунтованими. Визнаючи за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна разом з майновими правами, суд першої інстанції не обґрунтував жодним чином вказаних висновіків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що Закон України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) на спірні правовідносини не розповсюджується. Одночасно, позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачем оспорюється чи не визнається його право на набуття ним права власності на об'єкт, визначений договором.

Проте з висновками судів погодитись повністю не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Судами встановлено, що 24 грудня 2004 року між ТОВ фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_6 укладено договір пайової участі у фінансуванні будівництва за №4678/322-206 (р) (далі - Договір), за умовами якого учасники договору зобов'язуються спільно діяти без утворення юридичної особи, на підставі об'єднання своїх пайових внесків для досягнення загальної мети: будівництво багатоквартирного жилого будинку по АДРЕСА_1, та введення його в експлуатацію державною комісією (а.с. 7-10).

Відповідно до п. 2.3 Договору, ТОВ фірма "Консоль ЛТД" підтверджує та гарантує, що вона є повноправним забудовником (інвестором) будівництва об'єкту та у відповідності до положень законодавства України та Договору про сумісну діяльність за №0991/241-252 від 24 жовтня 2001 року, підписаного між ТОВ фірма "Консоль ЛТД" та СУ ХП "Гіпек" має всі права на залучення грошових коштів пайовика на досягнення мети даного Договору, а також для виділення частки пайовика в натурі та передачі її у власність останнього.

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що пайовик зобов'язується в якості свого вкладу по даному Договору внести грошові кошти в розмірі, еквівалентному 350 000 доларів США, в гривнях за національним курсом на момент внесення поетапно із зазначенням періодів та розміру внесків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_6 відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру від 29 грудня 2004 року, від 27 січня 2005 року, від 28 лютого 2005 року, 03 березня 2007 року внесено грошові кошти в сумі, еквівалентній 350 000 доларів США (а.с. 11-12).

16 вересня 2004 року між АК ПІБ та ТОВ фірма "Консоль ЛТД" було укладено кредитний договір.

З метою забезпечення виконання основного зобов'язання позичальника за вказаним кредитним договором 15 жовтня 2004 року між АК ПІБ, ТОВ фірма "Консоль" було укладено договір іпотеки майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на нерухоме майно, яке буде належати іпотекодавцю в майбутньому, а саме: житлово-суспільний комплекс - блок "А", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-22).

Згідно з листом ТОВ фірма "Консоль ЛТД" за №810/1 від 05 грудня 2012 року, останній повідомив позивача про припинення з 15 березня 2013 року договору за №4678/322-206 (р) від 24 грудня 2004 року та спільної діяльності, пов'язаної з будівництвом (а.с. 28).

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд в порушення ст.ст. 303, 315 ЦК України, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, зауважуючи, що на вказані правовідносини не розповсюджується дія Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) , оскільки в даному випадку має місце спільна діяльність, обумовлена дією договору, не розглянув позовні вимоги, з підстав заявлених безпосередньо позивачем. Апеляційним судом не надано належної оцінки додатковій угоді до Договору, укладеній між ТОВ фірма "Консоль ЛТД" 19 серпня 2013 року. Одночасно, апеляційним судом поза увагою залишено судові рішення щодо визнання недійсним договору іпотеки, за яким ТОВ фірма "Консоль" передані майнові права в іпотеку.

За вказаних обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України, суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки в порушення вимог ст. 212- 215 ЦПК України, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставин справи, задовольняючи позовні вимоги повністю дійшов протилежних висновків щодо визнання майнових прав на нерухоме майно та визнання права власності на вказаний об'єкт нерухомості, не навівши жодного обґрунтування щодо визнання такого права власності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції вказаних розбіжностей не усунув та не сприяв з'ясуванню зазначених обставин.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2013 року та рішення колегії судів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.