Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа: Печерський районний центр зайнятості про розірвання трудового договору, видачу трудової книжки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 30 травня 2013 року та рішення апеляційного суду м.Києва від 09 жовтня 2013 року,-

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому просила зобов'язати ФОП ОСОБА_5 провести розрахунок і виплатити заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 жовтня 2012 по день фактичного розрахунку, розірвати трудовий договір на підставі ст. 38 КЗпП України, внести зміни щодо формулювання причини звільнення та стягнути з відповідача на її користь 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 25 жовтня 2010 року вона була прийнята на роботу ФОП ОСОБА_5 на умовах безстрокового трудового договору на посаду продавця.

30 жовтня 2012 року відповідачем видано наказ, яким розірвано з нею трудовий договір та звільнено її з роботи на підставі п.2 ч. 2 ст. 41 КЗпП України.

Зазначала, що про звільнення їй відомо не було, оскільки вона вважала себе відстороненою від роботи та чекала, коли їй буде повідомлено про дату продовження роботи.

23 січня 2013 року вона подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 06 лютого 2013 року та заяву про надання невикористаної відпустки за 2013 рік.

Вважаючи своє звільнення незаконним та посилаючись на те, що відповідачем не повернуто їй трудову книжку, просила задовольнити позов.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 травня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 10558,54 грн з відрахуванням обов'язкових платежів та компенсацію за невикористану відпустку за відпрацьований період у розмірі 1546,52 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Рішенням апеляційного суду м.Києва від 09 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000 грн та на користь держави судовий збір в розмірі 114,70 грн.

В решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій через свого представника ОСОБА_7, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов та стягуючи з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з вини відповідача позивачу в день звільнення не була видана належно оформлена трудова книжка.

Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із норм до ст. 237-1 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у нескасованій його частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду м.Києва від 09 жовтня 2013 року та рішення Деснянського районного суду м.Києва від 30 травня 2013 року у нескасованій апеляційним судом частині залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.