6-46338св13 Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку - 18.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського приватного підприємства "Рудники" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 01 липня 2011 року працював комерційним директором сільськогосподарського приватного підприємства "Рудники" (далі - СПП "Рудники"). 16 травня 2012 року він подав заяву про звільнення за угодою сторін, проте наказ не було видано, а його звільнено з роботи наказом від 30 квітня 2012 року на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. При цьому трудову книжку йому не видано та остаточного розрахунку не проведено, пояснення від нього не отримувались. Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, грошову компенсацію за невикористану відпустку, заборгованість із заробітної плати та моральну шкоду у розмірі 25 тис. грн.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 пропущений строк звернення до суду. Поновлено ОСОБА_3 на посаді комерційного директора СПП "Рудники" з 30 квітня 2012 року. Стягнуто з СПП "Рудники" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2012 року по 14 серпня 2013 року у розмірі 21 426 грн. без утримання податків та обов'язкових платежів і компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 996 грн. 40 коп., а також заборгованість із заробітної плати у розмірі 750 грн. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що не зважаючи на прогули позивача з 13 квітня 2012 року по 30 квітня 2012 року, його звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства, оскільки у нього не відбиралися пояснення щодо порушення трудової дисципліни, зокрема прогулів, несвоєчасно ознайомили із наказом про звільнення та із запізненням видали трудову книжку, а, відтак, окрім поновлення на роботі відповідач повинен відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд послався на недоведеність завдання позивачеві моральних страждань.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач був правомірно звільнений за прогули, а окремі порушення, допущені при звільненні, зокрема невідібрання пояснень позивача, несвоєчасне ознайомлення з наказом про звільнення та видача трудової книжки із запізненням, не є підставами для поновлення його на роботі.

Проте повністю погодитись з висновком апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що з 01 липня 2011 року ОСОБА_3 працював на посаді комерційного директора СПП "Рудники". 30 квітня 2012 року він був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відмовляючи у позові про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із цим, апеляційний суд правильно виходив із того, що районний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_3 з 13 квітня 2012 року по 30 квітня 2012 року допустив прогули без поважних причин. ОСОБА_3 цих висновків суду не спростував і рішення суду не оскаржив.

Поновлюючи ОСОБА_3 на роботі, районний суд виходив лише із того, що роботодавець не відібрав у нього пояснення, із наказом про звільнення у день звільнення не ознайомив, а пізніше, трудову книжку також видав не в день звільнення.

Апеляційний суд правильно виходив із того, що вказані порушення норм КЗпП України (322-08) зі сторони роботодавця не є підставою для визнання звільнення незаконним, враховуючи об'єктивні причини, з яких роботодавець не мав можливості відібрати пояснення.

Так, метою отримання роботодавцем пояснень від порушника трудової дисципліни, які він повинен отримати до застосування дисциплінарного стягнення (ч. 1 ст. 149 КЗпП України), є з'ясування обставин, за яких вчинено дисциплінарний проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення. У зв'язку із цим сам по собі факт неотримання таких пояснень за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання звільнення незаконним.

Разом з тим, апеляційний суд взагалі не перевірив висновків та мотивів, з яких виходив суд першої інстанції при задоволенні позову про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати і моральної шкоди.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду в частині відмови у позові про стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди не відповідає вимогам ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 жовтня 2013 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати та матеріальної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.