Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Гримич М.К., Остапчука Д.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Стальканат-сілур", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харцизьку Донецької області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області про стягнення сум середньої заробітної плати в рахунок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 17 квітня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2013 року, -

У червні 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, вимоги якого уточнила в ході розгляду справи та просила стягнути з приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Стальканат-сілур" на її користь шкоду, завдану внаслідок каліцтва, у розмірі 361 800 грн. та 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 2 листопада 1985 року на підприємстві сталеводротяний-канатний завод м. Харцизька з ОСОБА_5 стався нещасний випадок, про що було складено акт по формі Н-1 від 12 грудня 1985 року. Згідно наданої позивачем виписки з акту огляду МСЕК від 29 травня 1987 року їй встановлено 2 групу інвалідності. Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.12.2009 року ВАТ "Сілур" м. Харцизька ліквідовано без визначення правонаступника. Позивач, посилаючись на те, що ПрАТ "Виробниче об'єднання "Стальканат-сілур" є правонаступником ВАТ "Сілур" м. Харцизька, сталеводротяного-канатного заводу м. Харцизька, яке не забезпечило належних умов праці, що призвело до настання нещасного випадку на виробництві, не сплачувало їй втрачений середній заробіток протягом 132 місяців починаючи з 1 січня 2000 року, тому такий заробіток і моральна шкода має бути їй відшкодована відповідачем ПрАТ "Виробниче об'єднання "Стальканат-сілур".

Рішенням Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_5, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що ПрАТ ВО "Стальканат-сілур" не є правонаступником сталеводротяного-канатного заводу м. Харцизка, на якому позивач отримала травму. Відповідач також не є правонаступником ТОВ "Сілур", яке було перетворено у ВАТ "Сілур", тому ПрАТ ВО "Стальканат-сілур" не повинно нести обов'язок по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди позивачу.

Залишаючи в силі рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції також послався на те, що з 1 квітня 2001 року обов'язок по виплатам сум втраченого середнього заробітку покладено на виконавчі дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, разом з тим, ОСОБА_5 не зверталась до виконавчої дирекції Фонду у м. Харцизьку Донецької області із заявою про виплату страхового відшкодування.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

З акту по формі Н-1 від 12 грудня 1985 року № 352 про нещасний випадок вбачається, що з позивачем 1 листопада 1985 року стався нещасний випадок на підприємстві сталеводротяний-канатний завод м. Харцизька. Внаслідок нещасного випадку позивачу встановлена 2 група інвалідності безстроково у зв'язку із трудовим каліцтвом.

Тобто, позивач має право на виплату сум втраченого середнього заробітку.

Разом з тим, вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій не встановили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та не визначили норму закону, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судами не встановлено чи призначались та чи виплачувались позивачу відповідні суми відшкодування втраченого заробітку підприємством після встановлення інвалідності та стійкої втрати працездатності, до якої дати проводились такі нарахування, підстави їх припинення.

Судами не враховано та не надано оцінки тим обставинам, що у разі ліквідації підприємства без правонаступника до 1 квітня 2001 року відповідальність по відшкодуванню шкоди покладалася на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а з 1 квітня 2001 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) такі відшкодування здійснювалися безпосередньо Фондом.

При цьому, судами не перевірено чи передавалися документи позивача по акту форми Н-1 до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харцизьку для подальших виплат після ліквідації підприємства, на якому останній отримав трудове каліцтво, у зв'язку із чим, проведення таких виплат, згідно доводів позивача, не відбувалось.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ПАТ "ВО "Сталканат-Сілур" не є правонаступником Харцизького сталеводротяного-канатного заводу, реорганізованого у ТОВ "Сілур" та в подальшому у ВАТ "Сілур" суди попередніх інстанцій свої висновки належним чином не мотивували та не послалися на докази, якими ці обставини підтверджуються.

Крім того, встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача суди не вчинили жодних процесуальних дій щодо залучення до участі у справі належного відповідача, не роз'яснили позивачу положення щодо не вчинення відповідних процесуальних дій та їх наслідки.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, не надали належної правової оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, та не визначилися з нормою закону, яка підлягає застосуванню, не перевірили усі доводи сторін і докази, на які вони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 17 квітня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2013 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.