Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Гримич М.К., Остапчука Д.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2011 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2012 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2013 року,-

У листопаді 2010 року позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на його користь в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №Д-07-02-04 від 22 січня 2007 року у розмірі 33 329,56 доларів США, стягнути з ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість за договором №Д-07-02-04 МК від 22 січня 2007 року у розмірі 200 грн.

Позов мотивований тим, що між позивачем та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір: № Д-07-02-04 МК від 22 січня 2007 року, за умовами якого, позивач надав, а ОСОБА_8 отримала в кредит грошові кошти. Зобов'язання ОСОБА_8 за вказаними кредитним договором, забезпечені порукою на підставі договору поруки від 12 січня 2009 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", а також на підставі договорів поруки, укладених між банком та відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Свої зобов'язання за вказаним кредитним договором ОСОБА_5 належним чином не виконує, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість, яку відповідач добровільно не погашає, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в солідарному порядку з боржника та його поручителів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок погашення кредитного договору № Д 07-02-04 МК від 22 січня 2007 року суму у розмірі 263 706,78 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № Д 07-02-04 МК від 22 січня 2007 року суму у розмірі 200 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2012 року у мотивувальній та резолютивній частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2011 року зазначено складові суми заборгованості, яка виникла у ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 внаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором №Д 07-02-04 МК від 22 січня 2007 року у розмірі 33 329, 56 дол. США, (що складається з 23 179,24 доларів США - заборгованість за простроченим кредитом; 6 400,97 доларів США - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом; 2132, 16 доларів США - заборгованість по пені; 31,57 доларів США - штраф (фіксована частина); 1 585, 62 доларів США - штраф (процентна складова), що відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/215 від 9 червня 2010 року складає 263 906,78 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення місцевого суду та додаткове рішення від 14 листопада 2012 року скасовані в частині стягнення суми штрафів у розмірі 1 617,19 доларів США, що еквівалентно 12 805,07 грн. У задоволенні позову про стягнення штрафу за кредитним договором відмовлено. Зменшено стягнуту солідарно із ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № Д 07-02-04МК від 22 січня 2007 року суму заборгованості з 263 906,78 грн. до 250 901,71 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилена, додаткове рішення Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2012 року залишено без змін.

Відповідач ОСОБА_6, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, з урахуванням умов кредитного договору № Д 07-02-04 МК від 22 січня 2007 року, термінів проведення платежів відповідачем, виходив з того, що ОСОБА_8 не виконала взятих на себе зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту та процентів, її поручителі своїх зобов'язань за договорами поруки також не виконали, що є підставою для задоволення позову в частині стягнення заборгованості в солідарному порядку у розмірі 263 706,78 грн., що еквівалентно 33 329,56 доларів США.

Додатковим рішенням суду від 14 листопада 2012 року доповнено рішення суду щодо складових частин суми заборгованості за кредитом.

Суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками місцевого суду, разом з тим, скасовуючи ухвалені ним рішення та додаткове рішення в частині стягнення суми штрафів у розмірі 1617,19 доларів США (12805,07 грн.) і зменшуючи розмір стягнутої суми заборгованості виходив з того, що стягуючи з відповідачів штраф у загальному розмірі 1617,19 доларів США (фіксовану та процентну складову у розмірі 31,57 доларів США та 1585,62 доларів США) за порушення умов договорів суд не врахував вимог ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України, відповідно до яких виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Умовами кредитних договорів передбачена відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня за прострочення оплати та штраф за кожний випадок порушення. Тобто за одне й те саме порушення зобов'язання передбачена подвійна відповідальність одного виду. Разом з тим, місцевий суд на ці положення закону не звернув увагу, та не обговорив можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилаючись на вказані обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу необґрунтовані і задоволенню не підлягають, у зв'язку із чим, скасував рішення і додаткове рішення місцевого суду у цій частині та відмовив у задоволенні даних вимог, визначивши загальну суму, яка підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у розмірі 250 901,71 грн.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції, та висновки місцевого суду у не скасованій апеляційним судом частині, відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 січня 2007 року ОСОБА_5 на виконання договору № Д 07-02- 04 МК від 22 січня 2007 року отримала від позивача в кредит грошові кошти у сумі 29 000 доларів США. У ОСОБА_5 перед позивачем виникла заборгованість за кредитним договором від 22 січня 2007 року яка, станом на 10 червня 2010 року становила 33 329,56 доларів США, що еквівалентно 263 906,78 грн. за курсом НБУ станом на дату розрахунку.

Зобов`язання ОСОБА_5 за вказаним кредитним договором були забезпечені договорами поруки, укладеними між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус".

Судами попередніх інстанцій встановлено факт невиконання боржником та його поручителями зобов'язань за кредитним договором та договорами поруки, у зв'язку із чим, виникла заборгованість, що є підставою для її стягнення в судовому порядку.

При встановлені фактичних обставин судами першої та апеляційної інстанцій не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні рішень правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції та місцевим судом у не скасованій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи апеляційним судом і судом першої інстанції у не скасованій частині правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення і ухвалу суду апеляційної інстанції та рішення і додаткове рішення місцевого суду у не скасованій апеляційним судом частині без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2011 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2012 року у не скасованій апеляційним судом частині, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.