Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Гримич М.К., Остапчука Д.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 квітня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 18 липня 2013 року,-

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 5 березня 2006 року у розмірі 28 378 грн.

Позов мотивований тим, що 5 березня 2006 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 5 971,84 грн. зі сплатою 2,09% в місяць на суму залишку заборгованості із терміном повернення 7 вересня 2009 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати і складається із заборгованості за кредитом, відсотків, комісії та інших витрат згідно з умов договору. Разом з тим, ОСОБА_5 умови договору не виконувала, внаслідок чого станом на 3 січня 2013 року утворилася заборгованість, яка складається: 3068,71 грн. - заборгованість за кредитом, 10376,91 грн. - заборгованість по процентам, 13104,94 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. - штрафу (фіксована частина) і 1327,53 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, банк звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості в судовому порядку.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду апеляційного суду Кіровоградської області від 18 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 378,09 грн., з яких: 3068,71 грн. - заборгованість за кредитом; 10 376,91 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 13 104,94 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; 500 грн. - штраф (фіксована складова); 1327,53 грн. - штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо судових витрат.

Представник відповідача, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов виходив з того, що позов доведений, вимоги базуються на нормах чинного законодавства і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором. При цьому, умовами договору, зокрема п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, передбачено термін позовної давності за кредитним договором тривалістю 5 років.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 березня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 5971,84 грн. з кінцевим терміном повернення 7 вересня 2009 року, разом з тим, свого зобов'язання за ним не виконала.

Згідно з умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонам встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Встановивши такі обставини, суди дійшли висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах погодженої сторонами позовної давності.

Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін апеляційний суд не врахував наступного.

Відповідно до роз'яснення, що міститься у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

Суд першої інстанції вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором відповідних висновків не навів, жодних розрахунків не зазначив. При цьому, апеляційний суд погодився із стягнутою на користь позивача сумою обмежившись формальними посиланнями на її обґрунтованість.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не містять обґрунтувань щодо розміру належної до сплати неустойки та оцінки правильності та об'єктивності розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою та може бути стягнута лише в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України.

Отже, при стягненні неустойки або визначенні розміру заборгованості з урахуванням штрафний санкцій суд має, при наявності посилання відповідача, встановити, з якого часу починається перебіг строку позовної давності, та обговорити питання щодо причин його пропуску, в тому числі щодо строку стягнення неустойки.

Відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені. Разом з тим, апеляційний суд не надав їм належної оцінки, відповідних висновків в оскаржуваній ухвалі не навів, не встановив з якого часу нараховуються штрафні санкції, що впливає на застосування строків позовної давності.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати ч.3 ст. 551 ЦК України або не застосувати, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п.2 ч.1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі.

Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 18 липня 2013 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.