Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Інвестиційно - фінансовий Консалтинг" до ОСОБА_1, приватного акціонерного товариства "Українська страхова група" про відшкодування шкоди в порядку регресу за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року, -

У вересні 2010 року публічне акціонерне товариство "Інвестиційно - фінансовий Консалтинг" звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути на свою користь солідарно з відповідачів майнову шкоду у розмірі 29 455 грн та судові витрати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 січня 2008 року о 14 годині 30 хвилин у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "БМВ-316", під керуванням ОСОБА_1, державний номер НОМЕР_1, та автомобіля "Деу Нексія", під керуванням ОСОБА_2, державний номер НОМЕР_2. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 5 березня 2008 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вищевказаної дорожньо - транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, що передбачено ст. ст. 122-2, 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн.

Між ЗАТ Страхова компанія "ВУСО" та ОСОБА_2 21 грудня 2007 року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, за умовами якого об'єктом страхування є легковий автомобіль "Деу Нексія" державний номер НОМЕР_2. Зазначав, що ОСОБА_2 15 січня 2008 року звернувся до ЗАТ Страхова компанія "ВУСО" з заявою про виплату страхового відшкодування по страховому випадку, який мав місце 14 січня 2008 року при вказаних вище обставинах. Страхове відшкодування у розмірі 29 455 грн, що визначено страховим актом від 25 березня 2008 року, було виплачено ЗАТ СК "ВУСО" ОСОБА_2 шляхом перерахування вказаної суми на його рахунок КРД ТОВ "Райфазен Банк Аваль".

Між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та ОСОБА_1 10 січня 2008 року було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності власника забезпеченого транспортного засобу "БМВ-316" державний номер НОМЕР_1 з лімітом відповідальності у розмірі 25 500 грн.

Вказував, що ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" набуло право вимоги в порядку регресу до відповідачів, що підтверджується договором відступлення прав вимоги від 23 грудня 2009 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 січня 2012 року у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Інвестиційно - фінансовий Консалтинг" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто на користь ПАТ "Інвестиційно - фінансовий Консалтинг" з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 24 990 грн та 249 грн 90 коп. судових витрат, з ОСОБА_1 - 4 469 грн та 44 грн 69 коп. судових витрат.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група", посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що в межах даного спору відсутні підстави для солідарного обов'язку боржників, як це передбачено ст. 543 ЦК України, оскільки відносини, які склалися між сторонами регулюються нормами спеціального законодавства, тобто Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , і суд не може вийти за межі вимог, заявлених в даному випадку, та надати правову оцінку цим правовідносинам, виходячи із ступеню вини кожного з відповідачів та визначити розмір завданої шкоди в межах відповідальності кожного із відповідачів.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив із того, що позов є обґрунтованим, оскільки у позивача виникло право зворотної вимоги до відповідачів з моменту укладення договору про відступлення прав вимоги, у зв'язку з тим, що дорожньо - транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1, цивільно - правова відповідальність якого була застрахована у ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група".

Проте погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Нормами цивільного законодавства передбачено право зворотної вимоги за декількома правовідносинами.

Зокрема, за положеннями ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Крім того, правилами ч. 1 ст. 1191 ЦК України також передбачено право зворотної вимоги, за яким особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Разом з тим, за змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зворотня вимога, за положеннями зазначених норм права, може існувати у вигляді регресу (ст. 1191 ЦК України) або у вигляді суброгації (ст. 993 ЦК України).

Пунктом 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) роз'яснено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.

Проценти, неустойка виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним власного зобов'язання перед страхувальником (стаття 992 ЦК України) і не можуть бути стягнуті у порядку суброгації з особи, винної в завданні шкоди. Також у порядку суброгації страховик може стягнути із завдавача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику.

Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування.

За викладених обставин, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт укладення 10 січня 2008 року між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та ОСОБА_1 договору страхування, не визначились з наслідками застосування цього договору до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, у розумінні ст. 993 ЦК України.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального права на врахували, повно і всебічно не з ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не встановили, які правовідносини виникли між сторонами, а саме не з'ясували, чи заявлено позов з підстав регресу до винної особи чи з підстав суброгації, тобто переходу права вимоги до страховика, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Крім того, судами попередніх інстанцій, не надано оцінки тому, що відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності № ВВ/5645406, який укладено між ОСОБА_1 та ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" 10 січня 2008 року, сплачена страхова премія 9 січня 2008 року у розмірі 411 грн, що підтверджується матеріалами справи. Однак, як убачається з прибуткового касового ордеру від 29 лютого 2008 року, ОСОБА_1 сплачено страховий платіж за договором № ВВ-0005645406 від 1 лютого 2008 року, який не наданий суду відповідачем, на що суди уваги не звернули.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстнації.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 січня 2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.