Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна особистою власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2013 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2013 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просив визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1, придбану за договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2011 року, посилаючись на те, що вказане майно було придбане за рахунок коштів, що належали йому до реєстрації шлюбу з відповідачкою, ОСОБА_7 залишити у власність квартиру АДРЕСА_2 та земельні ділянки НОМЕР_1, які знаходяться в садовому товаристві "СТ "Горизонт".

В жовтні 2012 року ОСОБА_7 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_6, в якому просила суд поділити між сторонами майно, придбане за час перебування у шлюбі: залишити у власності позивача будинок АДРЕСА_3 та дачні ділянки НОМЕР_1 в садівничому товаристві "Горизонт", у її власність передати квартиру АДРЕСА_1. У позові зазначила, що вказаний будинок та земельні ділянки ОСОБА_6 придбав на належні йому грошові кошти, а вказана квартира була придбана за грошові кошти, належні особисто їй.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ сумісно нажитого майна подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання квартири АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю з інших підстав. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6, порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового, яким задовольнити його позов у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції, виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є неподільною річчю, ОСОБА_7 не згодна на отримання грошової компенсації вартості належної їй частки майна, а ОСОБА_6 не вніс суму вартості цієї частки на депозитний рахунок суду відповідно до положень ст. 365 ЦК України, ст. 71 СК України, а отже і відсутні підстави для задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та ухвалюючи нове рішення в цій частині, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 з інших підстав, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження доводів, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти, а тому зазначена квартира є спільним майном подружжя. Залишаючи рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2013 року без змін в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, апеляційна скарга доводів щодо інших висновків суду не містить, ОСОБА_7 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 23 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був зареєстрований шлюб.

За договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2011 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_6

30 липня 2008 року за договором купівлі-продажу придбана квартира АДРЕСА_2. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_7

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, щодо презумпції спільності майна подружжя, в силу якої зворотнє доводить особа, яка вважає, що майно не є подружнім, однак у порушення ст. 213 ЦПК України, дійшов до передчасного висновку, що вищезазначена квартира є неподільним майном.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_6 позивач просив у випадку визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, визнати за відповідачем право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 4, 10 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, не уточнили предмет та підстави заявленого позову, не встановили обсяг спільного майна подружжя, що підлягає поділу, а також не здійснили його поділ відповідно до вимог закону.

Допущені судами неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення судів першої та апеляційної інстанції на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 лютого 2013 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.