Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Миргородської міської ради Полтавської області, виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, приватного підприємства "Ангронафта" про зобов'язання надати квартири та ордери на вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2013 року,

У червні 2010 року позивачі звернулися до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що ОСОБА_6 з 1994 року на праві власності належав жилий будинок загальною площею 44,4 кв м, що був розташований на земельній ділянці АДРЕСА_2, площею 666 кв м, яка перебувала у її користуванні. Позивачі з 1994 року постійно зареєстровані за вказаною адресою але з 2006 року, у зв'язку з неможливістю проживання в будинку через будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Д. Апостола, 6а в безпосередній близькості від їхнього житлового будинку вони стали тимчасово проживати в АДРЕСА_1, але постійно доглядали за своїм будинком АДРЕСА_2.

Зазначали, що влітку 2007 року при відвідуванні будинку ними було встановлено, що невідомі особи повністю знесли домоволодіння, зайняли земельну ділянку і почали будівництво дев'ятиповерхового жилого будинку, яке в даний час закінчене і будинок здано в експлуатацію, власником його є ПП "Ангронафта". Після цього вони неодноразово звертались до різних органів влади по питанню надання їм житла та ремонту будинку, в т.ч. і до ПП "Ангронафта", але їм безпідставно в цьому відмовляли, в зв'язку з чим вони вимушені звернутись з позовом.

Після уточнення позовних вимог просили суд зобов'язати солідарно Миргородську міську раду, виконавчий комітет Миргородської міської ради, приватне підприємство "Ангронафта" надати кожному з них по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в дев'яти поверховому будинку АДРЕСА_3, який збудовано на місці їхнього будинку за адресою АДРЕСА_2, та надати на кожного з них ордери на вселення в ці квартири.

Справа судами переглядалась неодноразово.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявники порушують питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачами факту постійного проживання у знищеному будинку та того, що знесення спірного домоволодіння відбулося на підставі відведення земельної ділянки для будівництва багатоповерхового будинку.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 30 серпня 1994 року ОСОБА_6 є власником будинку АДРЕСА_2. Також установлено, що зазначений житловий будинок знесено (зруйновано), проте державна реєстрація не припинена. Земельна ділянка площею 600 кв м згідно з рішенням виконкому Миргородської міської ради від 23 червня 1955 року зареєстрована за вказаним житловим будинком.

Згідно записів погосподарської книги та паспортних даних позивачів, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані за вищезазначеною адресою з 09 вересня 1994 року, 28 жовтня 1999 року та 23 лютого 2004 року відповідно.

Земельна ділянка, що розташована АДРЕСА_2 знаходиться у комунальній власності міста і неприватизована.

Згідно акту вибору земельної ділянки для будівництва трьохсекційного багатоповерхового житлового будинку ПП "Ангронафта" від 31 липня 2007 року, земельна ділянка 0,5 га вільна від будівель та зелених насаджень.

Рішенням Миргородської міської ради від 02 серпня 2007 року надано дозвіл ПП "Ангронафта" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва указаного будинку. Також встановлено, що будівництво указаного будинку здійснюється ПП "Ангронафта", якому земельна ділянка надана в оренду рішенням Миргородської міської ради від 14 листопада 2007 року для будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Факт, що багатоповерховий будинок збудовано на земельній ділянці, яка перебувала у законному користуванні ОСОБА_6 не оспорюється сторонами спору.

Рішення про знесення житлового будинку та вилучення земельної ділянки для державних чи громадських потреб матеріали справи не містять, однак зазначене не може бути підставою для відмови в позові з цих підстав, оскільки достовірно встановлено, що Миргородська міська рада 02 серпня 2007 року на сесії погодила вибір земельної ділянки, на якій знаходився житловий будинок ОСОБА_6 та надала дозвіл ПП "Ангронафта" на виготовлення технічної документації із землевпорядкування для будівництва будинку. При цьому рішенням виконкому Миргородської міської ради від 21 серпня 2007 року дозволено ПП "Ангронафта" будівництво багатоповерхового житлового будинку, тобто фактично було прийнято рішення про вилучення земельної ділянки, на якій знаходився житловий будинок ОСОБА_6

Колегія суддів вважає помилковим висновок суддів попередніх інстанцій, щодо недоведеності позивачами факту їх постійного проживання у будинку АДРЕСА_2, з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. (ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні")

Твердження позивачів, що знесене будинковолодіння є їх єдиним житлом та постійним місцем проживання матеріалами справи не спростовано.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 ЖК України надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради.

Ці повноваження є делегованими виконавчому комітету державою (ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 111 ЖК України передбачено, що у разі знесення будинку у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, виселюваним з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщення надається виконкомом місцевої Ради народних депутатів, а у випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній або іншій громадській організації - цією організацією.

Відповідно до ст. 171 ЖК Української РСР у разі знесення жилих будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду. Крім того, власникам жилих будинків на їх вибір або сплачується вартість будинків, будівель та пристроїв, що зносяться, або надається право використати матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв за своїм розсудом. За бажанням громадян виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів забезпечують їм (замість надання квартир) можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельних кооперативів і одержання в них квартир.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що у разі знесення жилих будинків та вилучення земельної ділянки, власникам надаються квартири за вищенаведеними нормами, а також сплачуються на вибір власника будинку, або вартість домоволодіння, що зноситься, або надається право використати матеріали від розбирання цих будинків.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Однак суди попередніх інстанцій, всупереч зазначеної норми закону, висновків і мотивів, наведених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2012 року, не врахували, не з'ясували всіх обставин справи, не дослідили доводів позивачів, щодо відсутності наявності житла в іншому місці, не встановили хто саме зобов'язаний надати позивачам квартири та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Допущені судами неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення судів першої та апеляційної інстанції на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.