Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Журавель В.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 червня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 16 липня 2012 року нею було придбано приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яким користувалася відповідачка згідно із договором оренди від 01 вересня 2011 року.

ОСОБА_4, посилаючись на те, що після придбання нею вказаного нежилого приміщення договір оренди припинився, крім того вказаний договір є розірваним, оскільки попередній власник направляв ОСОБА_5 вимогу про його дострокове розірвання в зв'язку з невиконанням умов цього договору, що стосуються несвоєчасної сплати орендної плати і страхування предмета оренди.

Крім того вимогу про звільнення вказаного приміщення магазину також було направлено й позивачкою на адресу ОСОБА_5, однак відповідачка в добровільному порядку відмовляється звільнити спірне нежитлове приміщення та продовжує його використовувати, тим самим, перешкоджає їй як власнику використовувати належне на праві власності нерухоме майно, просила зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні магазином "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виселити відповідачку з вказаного нежитлового приміщення, а також зобов'язати ОСОБА_5 передати їй спірне приміщення магазину.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 квітня 2013 року позов задоволено. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_4 на праві власності магазином "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виселено фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 із вищевказаного приміщення магазину і зобов'язано передати звільнене спірне нерухоме майно ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 червня 2013 року резолютивну частину рішення місцевого суду змінено в частині виселення ОСОБА_5 з приміщення магазину та зобов'язання її звільнити вказане приміщення, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовлено, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що власником магазину"ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_4, яка на підставі ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про виселення характерна житловим правовідносинам.

Однак з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 01 вересня 2011 року між Дубенським районним споживчим товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір оренди, відповідно до умов якого відповідачка прийняла у платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зі строком дії до 01 серпня 2014 року та на умовах, визначених договором.

13 липня 2012 року Дубенське районне споживче товариство продало позивачці спірне приміщення магазину.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З наведеної норми права вбачається, що власник (титульний володілець) може вимагати усунення всяких порушень його права. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування та (або) розпорядження майном. Перешкодою в здійсненні правомочностей власника є неправомірні дії порушника цих прав. Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Як відповідач виступає особа, що своїм противоправним поводженням створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності (права титульного володіння).

Однак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, вищевказаних вимог закону не врахував та залишив поза увагою те, що відповідачка правомірно зайняла спірне приміщення магазину, тому при самовільному зайнятті приміщення, що належить конкретному власнику, останній звертається до особи, яка самоправно зайняла це приміщення з негаторним позовом, проте, коли наймач відмовляється добровільно його звільнити до закінчення строку дії договору оренди, або його припинення чи розірвання у визначеному порядку, то між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини, що стосуються порушення умов укладеного договору найму.

Оскільки всупереч ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначені порушення вимог закону не звернув уваги й апеляційний суд та не врахував того, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця (ч. 1 ст. 770 ЦК України), і в позові фактично застосував лише ст. 391 ЦК України, яка не може бути самостійною підставою для усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням і зобов'язанні відповідачки його звільнити, враховуючи те, що ОСОБА_5 воно було передано у користування на підставі договору оренди, строк дії якого на момент звернення позивачки до суду не закінчився та умовами якого передбачено лише підстави його дострокового розірвання, однак порядок такого розірвання не визначений, тому судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 червня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.