Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_1 про визнання дій незаконними, зобов'язання приведення земельної ділянки в придатний для використання стан шляхом знесення частини будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2013 року,

У травні 2011 року Житомирське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнень, просило визнати дії ОСОБА_1 щодо самовільного зайняття земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, незаконними, зобов'язати відповідачку привести вказану земельну ділянку, що належить на праві постійного користування позивачу, у придатний для використання стан шляхом знесення частини побудованої відповідачем будівлі.

На обґрунтування позову Житомирське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зазначало, що йому на праві постійного користування належить земельні ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Суміжна земельна ділянка по АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_1, яка без відповідних дозволів і документів, порушивши межі земельних ділянок, захопила частину, належної позивачу земельної ділянки, побудувала будівлю.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано дії ОСОБА_1 щодо самовільного незаконного зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_1 незаконними. Зобов'язано ОСОБА_1 привести земельну ділянку, яка належить на праві постійного користування Житомирському обласному відділенню Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності по АДРЕСА_1, площею 0,0017 га, позначену цифрою 3 у додатку 2 на плані земельної ділянки у висновку № 176/13 судової будівельно-технічної експертизи від 04 квітня 2013 року у придатний для використання стан шляхом знесення частини нежитлової будівлі, розташованої на вказаній земельній ділянці.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що у разі знесення частини будівлі відповідача, останньому буде завдано великих збитків, а позивач не погоджується на будь-який інший варіант вирішення спору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що під забудовою відповідача знаходиться самовільно зайнята частина земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні позивача.

Проте погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 071796 від 25 березня 2008 року у постійному користуванні Житомирського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності знаходиться земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12, т. 2).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0363 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 7, т.1).

Рішенням Виконавчого комітету Коростенського міської ради від 10 жовтня 2007 року № 662 ОСОБА_1 дозволено замовити проектно-кошторисну документацію на будівництво будинку на належній їй земельній ділянці по АДРЕСА_2 (а. с. 8).

Судом встановлено, що проектно-кошторисна документація замовлена і виготовлена не була, а на земельній ділянці ОСОБА_1 було розпочато будівництво.

Відповідно до п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України № 6 (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) , судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті не визначилися з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, що підлягає застосуванню, враховуючи, що будівництво ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_1, було проведене без відповідної проектно-кошторисної документації, не перевірено, чи були дотримані будівельні норми та правила при здійсненні будівництва, чи було видано відповідачу припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється відповідач від такої перебудови. Також у разі, якщо судом буде встановлено, що ОСОБА_2 проводить самочинне будівництво, суду необхідно обговорити питання про залучення до участі у справі Виконавчий комітет Коростенської міської ради.

Крім того, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 04 квітня 2013 року № 176/13 встановлено, що має місце самовільне захоплення ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 0,0017 га, яка належить на праві постійного користування Житомирському обласному відділенню фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а. с. 204, т. 2).

Відповідно до листа Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області № 02-17/3517 від 01 листопада 2011 року вирішити питання про зміну меж земельної ділянки Житомирського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності можливо шляхом її збільшення за рахунок землі комунальної власності за умови проведення інвентаризації земельних ділянок (а. с. 64 т. 2).

Також, судом встановлено, що згідно з листом відділу земельних ресурсів в м. Коростені від 10 червня 2009 року землевпорядною організацією встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі не було проведено, відповідний акт було підготовлено, але сторонами він не погоджувався (а. с. 228, т. 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Разом з тим, за змістом пункту 4.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 18 травня 2010 року за № 376 (z0391-10) , відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Пунктом 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 04 травня 1999 року № 43 (z0354-99) , передбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок судової будівельно-технічної експертизи ґрунтується на дослідженні методом порівняння результатів візуального обстеження і обмірних робіт з державними актами на право власності на земельні ділянки.

Таким чином, відповідна технічна документація щодо встановлення меж спірних земельних ділянок, на підставі якої було складено державні акти на право власності та право постійного користування земельними ділянками, експертом не досліджувалась.

Вирішуючи спір, суди на зазначене уваги не звернули, не встановили фактичні правовідносини з приводу користування сусідніми земельними ділянками, не перевірили межі земельних ділянок сторін у справі відповідно до даних земельного кадастру, не дослідили всі докази та не надали їм належної правової оцінки.

В порушення вимог ст. ст. 57, 212- 213 ЦПК України суд апеляційної інстанції не спростував висновків районного суду та доказів, на які він посилався, як на підставу для відмови у задоволенні позову, належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.

За таких обставин ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.