Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 вересня 2013 року,

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору № PLIWRK31062323 від 29 вересня 2006 року ОСОБА_3 отримала споживчий кредит у сумі 12 315 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 29 вересня 2009 року, у зв'язку з чим Банк кредитні кошти перерахував ТОВ "Компанія віконні технології".

Відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, у результаті чого станом на 21 травня 2013 року у нього виникла заборгованість у розмірі 47 767 грн. 94 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 5 988 грн. 86 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 18 160 грн. 29 коп., 21 687 грн. 30 коп. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

У зв'язку з цим позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість у розмірі 47 767 грн. 94 коп. та судові витрати у розмірі 477 грн. 68 коп.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 вересня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" заявлені після спливу строку позовної давності, встановленого законом.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 29 вересня 2006 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № PLIWRK31062323, згідно якого остання отримала споживчий кредит у сумі 12 315 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 29 вересня 2009 року у зв'язку з чим Банк кредитні кошти перерахував ТОВ "Компанія віконні технології" (а. с. 3-4).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 21 травня 2013 року у ОСОБА_3 виникла заборгованість у розмірі 47 767 грн. 94 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 5 988 грн. 86 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 18 160 грн. 29 коп., 21 687 грн. 30 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором (а. с. 5-6).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). ЦК України (435-15) не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).

Таким чином, висновок судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку з застосуванням позовної давності незалежно від наявності заяви у спорі щодо вимог про повернення споживчого кредиту є передчасним.

Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.