6-27705св13 Про визнання недійсним договору позики - 11.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2013 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, забезпечений іпотекою, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований за № 2043.

Зазначені у договорі позики гроші у сумі 360 тис. грн., що є еквівалентом 45 тис. доларів США за комерційним курсом на день підписання договору, ні до підписання договору, ні після підписання, він не отримував. Відповідач відмовився передати грошові кошти до підписання договору позики, мотивуючи це тим, що він не дасть гроші без забезпечення, пообіцяв, що надасть кошти не пізніше наступного дня після укладання договору та запевнив його, що пункт 1.1 договору позики, у якому йдеться про надання йому коштів ще до підписання договору, є формальністю. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням про надання йому грошових коштів згідно з договором, однак отримував відповідь щодо постійного перенесення строків. Під час останньої розмови відповідач повідомив, щоб він його більш не турбував про надання грошових коштів, що він надав їх та вимагав виконати умови договору щодо повернення вказаної суми у строк до 23 травня 2011 року.

Посилаючись на вимоги ст. 230 ЦК України, позивач вважав, що вказаний правочин вчинено під впливом обману, так як відповідачем скоєні винні та навмисні дії - запевнення його про передачу грошових коштів після вчинення правочину. З посиланням на ч. 1 ст. 1051 ЦК України оспорив вказаний правочин на тій підставі, що грошові кошти насправді не були ним одержані.

21 листопада 2011 року судом прийнято в провадження змінену позовну заяву ОСОБА_3, в якій зазначив, що від обставин, вказаних у первісному позові, про те, що договір позики від 23 грудня 2010 року підписав, але грошей не отримав, він не відмовляється. Разом з цим послався на те, що ні у договорі, ні у первісному позові не вказано мети, для якої він намагався позичити кошти, а також обставин, за яких угода була укладена, але ці обставини мають суттєве значення і свідчать про недійсність вчиненого правочину.

Вказував, що він є хворою людиною, інвалідом з дитинства. У 1996 році йому діагностували гострий гломерулонефрит, згодом захворювання набуло хронічної форми. Ще зі школи йому протипоказано займатися будь-якими фізичними навантаженнями, більш ніж чотирнадцять років його систематично турбують болі у спині, часом з'являється сильна слабкість, в такі моменти йому важко навіть пересуватися без сторонньої допомоги, хвороба супроводжується проблемами з апетитом, сном тощо.

Наприкінці літа 2010 року його стан значно погіршився, фізичне самопочуття було вкрай поганим. До того ж додалися проблеми з душевним здоров'ям. Думки про те, що у будь який час його хвороба може перерости у ниркову недостатність і через неї він може померти, приводили його у відчай, через них він знаходився на грані зриву.

У цей період він прочитав в Інтернеті статтю про кліткову терапію, здатність стовбурових клітин відновлювати органи та тканини організму людини, що були ушкоджені внаслідок хвороби чи травми та використання цього методу для лікування у тому числі захворювань гломерулонефритом. Вартість такого лікування складала 40 тис. доларів США.

За тих обставин, товариші познайомили його з відповідачем як з людиною, яка позичає кошти під проценти. На той момент він почувався настільки погано, що не думав про наслідки такої угоди, і погодився б на будь-які умови, аби отримати кошти, від яких залежано його здоров'я та життя. Проте, ніяких коштів він не отримав та сподівання, що відповідач все-таки дасть йому гроші, виявилися марними.

Тому вважає, що договір від 23 грудня 2010 року був укладений з відповідачем згідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України під впливом тяжкої для нього обставини - хвороби, на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки згідно умов договору кошти мав повернути через дуже короткий строк - п'ять місяців з моменту підписання цього договору.

У зв'язку з цим просив визнати недійсним договір позики, забезпечений іпотекою, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 23 грудня 2010, зареєстрований у реєстрі за № 2042.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 березня 2013 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір позики, забезпечений іпотекою, укладений 23 грудня 2010 між ним та ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2043. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 отриману за договором позики від 23 грудня 2010 суму 360 тис. грн., що є еквівалентом 45 тис. доларів США, за комерційним курсом на день підписання цього договору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. У задоволенні заяви ОСОБА_4 про стягнення на його користь з ОСОБА_3 понесених витрат на правову допомогу відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання судового збору. Скасовано вжиті заходи забезпечення позову - накладені ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року про арешт квартири АДРЕСА_1, зареєстровану на праві власності на підставі договору дарування від 30 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського округу за ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що вищезгадана угода укладена на вкрай невигідних умовах для позивача, оскільки основне зобов'язання за договором - позика, було забезпечене іпотекою квартири, що є єдиним житлом ОСОБА_3, іншого майна, крім квартири, що стала предметом іпотеки, за ОСОБА_3 не зареєстровано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що по справі не доведено факту укладення ОСОБА_3 угоди під впливом тяжкої для нього обставини - хвороби в стадії загострення.

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Судом установлено, що 23 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики, забезпечений іпотекою, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2043.

За умовами розділу 1 вказаного договору "Предмет основного зобов'язання", п. п. 1.1, 1.2 ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 прийняв як позику суму 360 тис. грн., що є еквівалентом 45 тис. доларів США за комерційним курсом на день підписання цього договору. Позика надається готівковими коштами до підписання цього договору. У п. п. 1.1, 1.2 договору зазначено, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 вказану суму і зобов'язується повернути йому повністю всю суму до 23 травня 2011 року.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ОСОБА_3 у якості забезпечення виконання зобов'язань за позикою передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 5-6).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Для кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК України необхідні наявність двох зазначених вище умов, доказуванню підлягає наявність причинно-наслідкового зв'язку між існуючою тяжкою обставиною та вчиненим на вкрай невигідних умовах правочином.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 хворіє на хронічний гломерулонефрит з порушенням функції нирок І стадії. Визнаний інвалідом 3 групи з 10 листопада 2010 року по 01 грудня 2011 року.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи від 11 червня 2012 року у період з 05 жовтня 2010 року по 21 жовтня 2010 року у ОСОБА_3 мало місце загострення хронічного гломерулонефрита.

У теперішній час на території України "кліткова терапія" при лікуванні хворих цього профілю не затверджена державними стандартами (а. с. 59-61).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України апеляційний суд дав оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність правових підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами договору позики як укладеного під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Суд апеляційної інстанції також вважав недоведеною ту обставину, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ОСОБА_3 від позикодавця, оскільки зі змісту укладеного між сторонами та нотаріально посвідченого договору встановлено, що позика надається готівковими коштами до підписання цього договору та ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 вказану суму.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовано, підстав для його зміни чи скасування не має.