Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., -розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, що діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_9, неповнолітньої ОСОБА_10 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року,

У лютому 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, що діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_9, неповнолітньої ОСОБА_10 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, посилаючись на те, що позивач є власницею квартири, у якій без законних підстав проживають відповідачі.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з квартири за адресою: АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, з висновками якого погодився й апеляційний суд, суд першої інстанції послався на відсутність відносин найму між позивачем, як власником спірної квартири і проживаючими у спірній квартирі відповідачами.

Судами встановлено, що 23 липня 2004 року був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, за умовами якого ОСОБА_6 придбала у власність АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 та її син, ОСОБА_12, зареєстровані в указаній квартирі з 5 листопада 2004 року.

5 березня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 укладено іпотечний договір, предметом якого є АДРЕСА_1.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 5 липня 2006 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_13 зобов'язано КП "Одеське МБТІ та РОН" здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_13 на вказану квартиру на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання.

27 липня 2006 року проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_13 на цю квартиру.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2011 року, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 5 липня 2006 року скасовано, прийнято нову про відмову ОСОБА_13 у позові.

На підставі цього рішення "Одеське МБТІ та РОН" 3 грудня скасована реєстрація права власності ОСОБА_13 на АДРЕСА_1.

10 грудня 2009 року здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6.

1 грудня 2009 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_7 укладено договори найму АДРЕСА_1 на строк з 1 грудня 2009 року до 1 грудня 2010 року та на строк з 1 грудня 2009 року до 1 грудня 2012 року.

Також, як встановлено судами у спірній квартирі на даний момент проживає ОСОБА_7 з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Тобто, ОСОБА_13 уклала вказані договори найму, достовірно знаючи про те, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2009 року в задоволенні її позову відмовлено, а судове рішення, на підставі якого було зареєстровано за нею право власності на АДРЕСА_1 - скасовано.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_6

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, керуючись ст. ст. 337, 338, 344 колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.