805/1194/15-а Про скасування податкової вимоги про сплату податкового боргу З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК та зобов'язання вчинити певні дії - 01.02.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року

у справі № 805/1194/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мако-Трейдінг"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мако-Трейдінг" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - Інспекція), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило:

- скасувати податкову вимогу від 4 березня 2015 року № 134-25 про сплату податкового боргу в розмірі 33 025 192, 94 грн.;

- зобов'язати відповідача врахувати у картках обліку з податку на прибуток наявну оплату податку в розмірі 11 250 000, 00 грн. (платіжне доручення від 25 грудня 2014 року № 12 на суму 11 000 000, 00 грн., платіжне доручення від 25 лютого 2015 року № 3 на суму 250 000, 00 грн.),

- зобов'язати відповідача виключити у картках обліку нараховану пеню в розмірі 1 280 815, 02 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року, позов Товариства задоволено: скасовано податкову вимогу Інспекції від 4 березня 2015 року № 134-25, якою визначена Товариству сума податкового боргу у розмірі 33 025 192. 94 грн.; зобов'язано Інспекцію врахувати у картках обліку з податку на прибуток Товариства наявну оплату податку в розмірі 11 250 000, 00 грн. (платіжне доручення від 25 грудня 2014 року № 12 на суму 11 000 000, 00 грн., платіжне доручення від 25 лютого 2015 року № 3 на суму 250 000, 00 грн.); зобов'язано Інспекцію виключити у картках обліку Товариства нараховану пеню в розмірі 1 280 815, 02 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 1 січня 2014 року згідно інтегрованої картки у Товариства була наявна переплата в сумі 205 744, 77 грн. з авансових внесків з податку на прибуток за кодом платежу 11024000, та переплата в сумі 17 128 329, 00 грн. з податку на прибуток за кодом платежу 11021000.

Позивачем сплачувалися грошові зобов'язання з авансового внеску з податку на прибуток платіжними дорученнями від 10 січня 2014 року № 10 в сумі 3 000 000, 00 грн., від 17 січня 2014 року № 64 в сумі 3 000 000, 00 грн., від 28 січня 2014 року № 143 в сумі 2 531 162, 00 грн., від 14 лютого 2014 року № 301 в сумі 6 000 000, 00 грн., від 21 лютого 2014 року № 335 в сумі 2 531 162, 00 грн.

25 лютого 2014 року позивачем подана податкова декларація з податку на прибуток за 2013 рік, відповідно до якої загальна сума нарахованого до сплати податку на прибуток складає 132 151 221, 00 грн., авансовий внесок (1/12 нарахованої до сплати загальної суми податку на прибуток за звітний (податковий) рік), що підлягатиме сплаті щомісяця у березні-грудні 2014 року та січні-лютому 2015 року, складає 11 012 602, 00 грн.

25 лютого 2014 року позивачем поданий лист № 102/03 до відповідача щодо зарахування наявної переплати податку на прибуток з розрахункового рахунку 3117165700004 (код платежу 11024000) на розрахунковий рахунок 31110009700003 (код платежу 11021000.) в сумі 214 900 грн.

Надалі сплата відбувалася на підставі платіжних доручень від 28 лютого 2014 року № 453 в сумі 20 000 000, 00 грн., від 5 березня 2014 року № 467 в сумі 2 025 204, 00 грн., від 20 березня 2014 року № 6 в сумі 11 059 070, 96 грн., від 29 квітня 2014 року № 591 в сумі 2 000 000, 00 грн., від 29 квітня 2014 року № 592 в сумі 8 000 000, 00 грн., від 30 квітня 2014 року № 593 в сумі 2 000 000, 00 грн., від 30 квітня 2014 року № 81 в сумі 3 000 000, 00 грн., від 30 травня 2015 року № 87 в сумі 11 000 000, 00 грн., від 20 червня 2014 року № 90 в сумі 4 000 000, 00 грн., від 20 червня 2014 року № 4 в сумі 1 000 000, 00 грн., від 27 червня 2014 року № 5 в сумі 6 012 602, 00 грн., від 29 липня 2014 року № 740 в сумі 11 012 602, 00 грн., від 26 серпня 2014 року № 770 в сумі 6 412 602, 00 грн., від 26 серпня 2014 року № 11 в сумі 4 600 000, 00 грн., від 30 вересня 2014 року № 13 в сумі 5 500 000, 00 грн., від 28 листопада 2014 року № 21 в сумі 1 246 337, 04 грн., від 28 листопада 2014 року № 22 в сумі 245 000, 00 грн., від 9 грудня 2014 року № 29 в сумі 9 200, 00 грн., від 26 грудня 2014 року № 6 в сумі 12 602, 00 грн.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази, позивач ініціював сплату авансового платежу з податку на прибуток за грудень 2014 року на підставі платіжного доручення від 25 грудня 2014 року № 12, яке подане до ПАТ "Український бізнес банк", водночас, останнє не виконало обов'язку щодо перерахування коштів у зв'язку із недостатністю коштів на кореспондентському рахунку та взяло розрахунковий документ для обліку за позабалансовим рахунком.

Згідно з довідкою ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" залишки грошових коштів позивача складали 252 309, 76 грн.

Позивач 28 січня 2015 року подав ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" платіжне доручення № 2 про сплату авансового внеску в сумі 250 000, 00 грн., яке не виконане банком. Крім того, позивач повторно звернувся в банківську установу з платіжним дорученням від 25 лютого 2015 року № 3 з вимогою перерахувати 250 000, 00 грн. авансового платежу з податку на прибуток, яка не виконана банком.

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем всього було сплачено авансових внесків позивачем протягом січня-грудня 2014 року та січня-лютого 2015 року 116 188 344, 00 грн., з яких платіжні доручення на суму 11 250 000, 00 грн. не були виконані банками у зв'язку із визнанням їх неплатоспроможними.

Про ситуацію щодо невиконання банками платіжних доручень, незважаючи на наявність коштів на банківських рахунках позивача, Товариство повідомляло Інспекцію листами.

2 березня 2015 року позивачем подана податкова декларація з податку на прибуток за 2014 рік, рядком 14 якої позивач зменшив податок на прибуток за звітний період на 57 710 709, 00 грн.

Разом з тим, в обліковій картці позивача за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств зазначено, що позивачем подана декларація 11 березня 2015 року.

У зв'язку із зменшенням позивачем на підставі поданої декларації з податку на прибуток грошових зобов'язань відповідачем нарахована пеня на таке зменшення в сумі 1 280 815, 02 грн.

Інспекцією 4 березня 2015 року, без врахування обставин подання декларації, якою зменшено податок на прибуток, прийнята податкова вимога № 134-25, відповідно до якої станом на 3 березня 2015 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 33 025 192, 94 грн. (основний платіж).

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили із того, що вимога позивача про сплату суми боргу прийнята без врахування обставин зменшення позивачем розміру податку на прибуток шляхом подання декларації; Інспекція, не відображаючи в обліковій картці сплату 11 250 000, 00 грн., не врахувала сплати позивачем авансових платежів з податку на прибуток шляхом подання платіжних доручень банківським установам, які не виконані з не з вини Товариства. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що нарахування пені відповідач здійснив також безпідставно, оскільки позивач не здійснював погашення податкового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Щодо неврахування Інспекцією 11 250 000, 00 грн. авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств, сплачених Товариством на підставі платіжних доручень, які не виконані банківськими установами.

Положеннями статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" визначено, що переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 вказаного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку виконує платіжна система (пункт 1.29 статті 1 цього Закону).

Таким чином, виконання платником податкового обов'язку щодо перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань. Саме з цього часу ініціювання переказу вважається остаточно завершеним, а відтак за подальший переказ сум податкового зобов'язання відповідальність несе банк.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Таким чином, порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, за що платник податків не має нести відповідальність.

Встановлення судами попередніх інстанцій факту направлення позивачем платіжних доручень з відповідним призначенням платежу дозволяє дійти висновку про виконання позивачем обов'язку, покладеного на нього законодавцем та закріпленого статтею 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З урахуванням фактичної сплати позивачем своїх податкових зобов'язань до бюджету, що підтверджується матеріалами справи, суд касаційної інстанцій погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність з боку позивача порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов'язань у строк, встановлений законом та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.

Пунктом 1.4 Інструкції "Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби" від 18 липня 2005 року № 276 (z0843-05) визначено, що облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи, що забезпечує єдиний технологічний процес уведення.

Пунктом 1.4 вказаної Інструкції визначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Тобто, картка облікового рахунку, це документ, який знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету. Зазначення в ньому суми податку, яка вже фактично сплачена, але в картці зазначена як наявна заборгованість порушує права позивача, оскільки відображає суму не існуючого податкового боргу.

Таким чином, юридично правильним є висновок про необхідність відновлення порушених прав та інтересів позивача шляхом задоволення позовної вимоги про врахування у картках обліку з податку на прибуток наявну оплату податку в розмірі 11 250 000, 00 грн.

Щодо нарахування позивачу пені у сумі 1 280 815, 02 грн.

Підпунктом 129.1.1 пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Згідно з пп. 14.1.39 п пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що пеня нараховується внаслідок погашення суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір, але не сплатив у встановлені законодавством строки, та/або на суму штрафної (фінансової) санкції чи санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не сплачених платником у встановлені законодавством строки.

Разом з тим, позивач подав декларацію, якою зменшив податок на прибуток за звітний період, що не є тотожним погашенню узгодженого грошового зобов'язання, у зв'язку із чим у відповідача відсутні підстави для нарахування пені.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про необхідність скасування податкової вимоги від 4 березня 2015 року № 134-25 про сплату податкового боргу в розмірі 33 025 192, 94 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно з підпунктом 14.1.175 вказаного вище пункту податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Аналіз наведеної норми свідчить, що податкова вимога може містити суму узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеню, нараховану на суму такого грошового зобов'язання.

Разом з тим, при прийнятті оскаржуваної вимоги від 4 березня 2015 року відповідач не врахував, що 3 березня 2015 року позивач подав декларацію, якою зменшив податок на прибуток за 2014 рік на 57 710 709, 00 грн.

Таким чином, податкова вимога від 4 березня 2015 року № 134-25 про сплату податкового боргу в розмірі 33 025 192, 94 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Допустити заміну Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.