6-39082св13 Про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом про визнання права власності на житловий будинок, визнання договору іпотеки припиненим внаслідок його виконання - 04.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ВГІРФО Бердянського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності на житловий будинок, визнання договору іпотеки припиненим внаслідок його виконання, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року,

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору № ZPBGGА0000000002 від 20 травня 2008 року, просило в рахунок погашення заборгованості за цим договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 184,80 кв. м, житловою площею 57,90 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1, який на праві власності належать ОСОБА_3, а також виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаному житловому будинку.

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому просив визнати за банком право власності на житловий будинок загальною площею 184,80 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати кредитний договір № ZPBGGА0000000002 від 20 травня 2008 року розірваним внаслідок його виконання, а договір іпотеки від 20 травня 2008 року визнати припиненим у зв'язку з виконанням зобов'язання.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2013 року в частині відмови в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" змінено в частині мотивів відмови в позові.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині розгляду позовної заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився і апеляційний суд, виходив із того, що останній не довів у суді обставин, на які посилався як на обґрунтування своїх вимог.

У цій частині судові рішення ніким не оскаржуються.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено розміру заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором, а також не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, а виселення мешканців із житлового будинку, що перебуває в іпотеці, можливе лише у разі задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в позові ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд виходив із того, що у банку не виникло право на пред'явлення позову, оскільки останнім не доведено факт вручення відповідачу повідомлення про порушення зобов'язань позичальником за кредитним договором із зазначенням терміну їх усунення та виселення із займаного приміщення, як це передбачено умовами договору іпотеки та ст. ст. 35, 39, 40 Закону України "Про іпотеку".

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 20 травня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ZPBGGА0000000002, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 35 725 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит в строк до 18 травня 2028 року та сплатити відсотки за користування ним у розмірі 15 % річних.

Із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 20 травня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № ZPBGGА0000000002, відповідно до умов якого відповідач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 184,80 кв. м, житловою площею 57,90 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Пунктом 8.1.2. кредитного договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати кредиту на 120 календарних днів сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості за кредитом та інших платежів) - останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Обґрунтовуючи підставність позову, позивач посилався на те, що ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувалось, внаслідок чого станом на 14 червня 2012 року виникла загальна заборгованість у розмірі 28 957,18 доларів США, а листом-повідомленням від 20 червня 2012 року № 30.1.0.0/2, боржників ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_3 повідомлено про порушення кредитних зобов'язань, про усунення цих порушень та можливе звернення стягнення на заставлене майно у випадку невиконання своїх зобов'язань та про виселення з іпотечного будинку (а. с. 27).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором підтверджується наведеними банком розрахунками (а. с. 8-10, 62-67, 95-96, 119-146), на спростування яких відповідач будь-яких доказів не надав.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом п. 24 договору іпотеки та приписів ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

Примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язала довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позову, у тому числі і про виселення із спірного будинку з тих підстав, що позивачем не було доведено розміру заборгованості боржника за кредитним договором, не конкретизовано коло осіб, які підлягають виселенню, та не зазначено початкову ціну предмета іпотеки, суд першої інстанції на порушення приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив позивачу право на уточнення позовних вимог у цій частині та не запропонував надати докази з приводу визначення початкової ціни предмета іпотеки, вручення відповідачу вимоги про виселення із вказаного будинку та визначення заборгованості за кредитним договором на момент вирішення спору у суді.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про безпідставність позову банку, апеляційний суд на обґрунтування таких висновків навів свої мотиви з цього приводу.

Так, вважаючи лист від 20 червня 2012 року неналежним доказом повідомлення відповідачів про необхідність усунення порушень умов кредитного договору та ст. 12 Закону України "Про іпотеку" за відсутності доказів його вручення іпотекодавцю, апеляційний суд на порушення приписів ст. 303 ЦПК України не звернув уваги на те, що п. 24 договору іпотеки передбачено обов'язок банку лише надіслати іпотекодавцю та поручителю письмову вимогу про усунення порушень договору, а не про її вручення (а. с. 23).

У той же час, відсутність даних про те, що іпотекодавцем не отримано вимогу банку про виселення із спірного житлового будинку, відповідно до приписів ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" може бути підставою для відмови у позові лише в частині виселення, а не повністю у позові.

З урахуванням наведеного та за наявності в матеріалах справи розрахунків розміру заборгованості боржника за кредитним договором та повідомлення останнього та іпотекодавця про наявну заборгованість, висновки судів про безпідставність позову ПАТ КБ "ПриватБанк" є передчасними.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень в частині відмови в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року в частині відмови в позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.