6-33658св13 Про відшкодування збитків, завданих пожежею автомобіля - 04.12.2013 Прийняття

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про відшкодування збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 04 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив суд відшкодувати на його користь збитки.

В обгрунтування позову посилався на те, що 30 грудня 2007 року на автостоянці, що розташована на території Оболонської філії АТ "Укрінбанк" в м. Обухові по вул. Каштанова, 6 в результаті пожежі було пошкоджено декілька автомобілів, у тому числі автомобіль "DAIMLER CHRVSLER 903" державний номерний знак НОМЕР_4, які знаходилися там на відповідальному зберіганні, а оскільки пожежа розпочалася, згідно із висновками пожежно-технічної експертизи від автомобіля "Рено Меган ІІ", що належить відповідачу ОСОБА_7 на праві приватної власності, позивач просив стягнути з відповідача збитки за пошкоджений автомобіль у розмірі 132 815 грн., витрати на проведення судово - автотоварознавчої експертизи у розмірі 300 грн., та сплачений судовий збір.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 січня 2013 року позов задоволено повністю, а саме: стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 132 815 грн в рахунок відшкодування збитків, 300 грн. 00 коп., за проведення судово - автотоварознавчої експертизи та 1331 грн 00 коп. судових витрат., а всього стягнуто 134 446 грн 00 коп.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 04 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 212, 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30 грудня 2007 року на автостоянці, що розташована на території Обухівської філії "Укрінбанк" в м. Обухові по вул. Каштанова, 6 в результаті пожежі було пошкоджено декілька автомобілів, у тому числі автомобіль "DAIMLER CHRVSLER 903" державний номер НОМЕР_4, які знаходилися на автостоянці.

Автомобіль "DAIMLER CHRVSLER 903" належав позивачу на праві приватної власності.

Згідно висновку судово - автотоварознавчої експертизи від 22 лютого 2007 року № 66 в результаті пошкодження автомобіля, що належить позивачу, спричинено матеріальні збитки на загальну суму у розмірі 132 815 грн 00 коп.

Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області 23 січня 2007 року по факту пошкодження автомобілів порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Постановою слідчого СВ Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області від 17 січня 2012 року кримінальну справу закрито.

Під час досудового слідства було встановлено, що пожежа в результаті якої пошкоджено автомобіль позивача, відповідно до висновку пожежно-технічної експертизи № 2-22/2136 від 14 серпня 2007 року, розпочалася від автомобіля "Рено Меган ІІ", що належить відповідачу ОСОБА_7 на праві власності та в день пожежі був особисто ним поставлений на автостоянку, а осередок пожежі знаходився в зоні розташування акумуляторної батареї системи електроживлення автомобіля відповідача ОСОБА_7 і теплові прояви електричного струму, викликані коротким замиканням могли стати джерелом займання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Особо, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Таким чином тягар доказування про невинуватість несе саме відповідач.

Згідно із п. 2.3. (а) Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

Відповідно до п. 17 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (115-96-п) , транспортні засоби, що знаходяться на автостоянках, повинні бути зачинені на замки, зняті з гальм та передач і зафіксовані від довільного руху. Автостоянки мають бути забезпечені необхідними технічними пристроями для фіксації транспортних засобів. Скло дверцят повинно бути зафіксоване в піднятому положенні, зовнішні дзеркала та щітки зі скла зняті, акумуляторна батарея відключена.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що згідно висновку пожежо-технічної експертизи № 2-22/2136 від 14 серпня 2007 року, пожежа розпочалася від автомобіля "Рено Меган ІІ" державний номер НОМЕР_3. Осередок пожежі знаходиться в зоні розташування акумуляторної батареї системи електроживлення автомобіля, над аркою переднього лівого колеса. Джерелом запалювання (займання) могли стати теплові прояви електричного струму, викликані коротким замиканням електричної проводки. Причиною виникнення пожежі являються умови, що сприяли виникненню короткого замикання (а.с. 12).

У порушення вимог ст. 61 ЦПК України, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, що шкода виникла внаслідок його вини.

Відповідно до п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено причино-наслідковий зв'язок щодо заподіяння шкоди, вину відповідача, що виявилася у неналежному зберіганні та утриманні транспортного засобу, позивач надав належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 58- 60 ЦПК України про факт завдання шкоди, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є вірними.

Посилання суду апеляційної інстанції щодо пропуску позовної давності є помилковими, оскільки суд для відмови у задоволенні позову застосував дві підстави як необгрунтованість позовних вимог та пропуск такого строку, що є недопустимими.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Застосування судом апеляційної інстанції позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи навіть у випадку постановлення заочного рішення у справі судом першої інстанції, є помилковим.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, а розгляд справи неодноразово судом першої інстанції відкладався у зв'язку із неявкою ОСОБА_7

Таким чином, коли суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, судове рішення не можна вважати законним та обгрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.