2а-7065/11/1370 Про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії - 14.03.2013 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу фермерського господарства "Бурка В.В." на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 року у справі за позовом фермерського господарства " Бурка В.В." до керівника секретаріату Конституційного суду України Дубровського В. Є. про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії, -

Фермерське господарство "Бурка В.В." звернулося в суд з адміністративним позовом до керівника секретаріату Конституційного суду України Дубровського В. Є. про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що керівник секретаріату Конституційного суду України Дубровський В. Є. в порушення вимог Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (2939-17) , будучи розпорядником інформації безпідставно надав позивачу неповну інформацію по запиту на інформацію, чим порушив право позивача на доступ до інформації, гарантоване ст. 10 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами відсутність у його діях порушень Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI (2939-17) .

У поданій апеляційній скарзі позивач ФГ "Бурка В.В." просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням позовних вимог, зокрема зазначає, що суд безпідставно погодився з доводами відповідача про те, що запитувана інформація є особистою інформацією ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи в судове засідання не прибули, а тому колегія суддів, у відповідності до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таке можливе на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з з наступних мотивів.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відмовляючи у задоволенні позову ФГ "Бурка В.В.", суд першої інстанції виходив із того, що на питання, які порушені позивачем у адресованому запиті від 16.05.2011 року, відповідачем 30.05.2011 року надано позивачу відповідь про те, що конституційні звернення, на підставі яких прийнято рішення Конституційного суду України, не є документами, які містять публічну інформацію. Крім того, позивач у своєму запиті на інформацію не зазначив, з якою метою йому потрібні конституційні звернення громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відтак відповідач правомірно відмовив у наданні копій вказаних звернень, оскільки розголошення особистої інформації, що міститься у зверненнях (особисті дані, поштова адреса тощо), може завдати істотної шкоди інтересам зазначених осіб.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Згідно ст. 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч.2 ст. 6 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI).

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 10 цього ж Закону розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема, інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

При цьому суд першої інстанції встановив, що 16.05.2011 року позивач звернувся до Конституційного суду України із запитом на інформацію № 195, в якому просив надати належним чином завірені конституційні звернення громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які були розглянуті Конституційним судом України та стосовно яких Конституційним судом України прийнято рішення № 9-зп від 25.12.1997 року (v009p710-97) .

30.05.2011 року за № 4-12-16/617 відповідач надіслав позивачу відповідь на запит, в якій вказав, що конституційні звернення, на підставі яких прийнято рішення Конституційного суду України, не є документами, які містять публічну інформацію. Вони є складовою судової справи, повязані з підготовкою та прийняттям рішення Суду і відповідно до Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI (2939-17) вважаються службовою інформацією, доступ до якої обмежується, оскільки її розголошення може завдати істотної шкоди інтересам громадян, які зверталися до Суду. Вказані документи у складі матеріалів судової справи № 1-12/1997 зберігаються в архіві Суду. Доступ до документів архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію, обмежено відповідно до Правил роботи з фондами та інформаційними ресурсами архіву Конституційного суду України.

Тому суд першої інстанції, аналізуючи обставини справи та вказані положення Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI (2939-17) , вірно зазначив, що відповідач правомірно відмовив у наданні копій звернень громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до Конституційного Суду України, оскільки розголошення особистої інформації, що міститься у зверненнях (особисті дані, поштова адреса тощо), може завдати істотної шкоди інтересам зазначених осіб, а також, що вказані громадяни не уповноважували відповідача розголошувати про них особисту інформацію іншим громадянам чи субєктам господарювання, тому у разі надання позивачу копій звернень громадян авторитет судової системи, за захистом до якої вони звернулись, буде підірвано.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача відповідають вимогам ч.2 ст. 6 та ст. 22 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Львівський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,-

Апеляційну скаргу фермерського господарства " Бурка В.В." - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 року у справі №2а-7065/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п"ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.