6-23022св13 Про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування шкоди - 04.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію поширену відповідачем у зверненні від 23 лютого 2012 року до Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств;

- зобов'язати відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом направлення копії судового рішення у 10-денний строк з моменту набрання законної сили на адресу Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, Кабінету Міністрів України та Закарпатської обласної державної адміністрації:

- стягнути з відповідача на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн та витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову посилається на те, що йому стало відомо про звернення громадянина ОСОБА_5 23 лютого 2012 року до Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, Кабінету Міністрів України та Закарпатської обласної державної адміністрації, у якому відповідач поширив негативну та недостовірну інформацію стосовно діяльності голови комісії з припинення ОП "Ужгородський коньячний завод" - ОСОБА_3 Зазначена інформація є неправдивою та принижує його честь і гідність, а також завдає значної шкоди його діловій репутації, враховуючи його місце роботи і посаду. Просив позов задовольнити.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недостовірною наступну інформацію: "Така стратегія керівництва директора ОСОБА_3 по недопущенню перетворення орендного підприємства в колективне дала йому змогу: 1) на протязі 20 років використовувати одноосібно колективний прибуток у власних інтересах та інтересах власної родини. 2) Розпродувати колективне майно на підставних осіб наближених до своєї сім'ї. 3) Не визначати частку кожного засновника в майні підприємства. 4) Не допускати засновників до управління підприємством. 5) Звільнивши всіх засновників підготувати Ужгородський коньячний завод до рейдерського захоплення, тобто незаконній зміні власників підприємства.

"Мета масових звільнень засновників частки яких не визначені в підприємстві - це в майбутньому заволодіти колективним підприємством".

"Після припинення договору оренди керівник ОСОБА_3 без згоди інших співвласників підприємства почав продавати майно яке належало організації орендарів, так були продані всі магазина "Тиса", акцій Плосківського заводу мінеральних вод, засновником якого у ці виступила організація орендарів Ужгородського коньячного заводу. Таким чином, всі організації орендарів які своєю працею викупили ОП Ужгородський коньячний завод відсторонені від приватизованого ними підприємства, а керівник заводу і надалі розбазарював колективне майно та кошти".

22 вересня 2011 року керівник ОСОБА_3 завершує останній етап рейдерського поглинання Ужгородського коньячного заводу, а саме, проводить збори по реорганізації підприємства, проходять не за участі засновників як того вимагає закон, а за участю найманих працівників.

Підприємство Ужгородський коньячний завод який був викуплений колективом орендарів перебуває під контролем керівника ОСОБА_3 та проходить процедуру реорганізації з порушенням закону та за підтримки державного реєстратора Ужгородської РДА".

Зобов'язано ОСОБА_4 спростувати недостовірну інформацію, поширену у скарзі від 23 лютого 2012 року, шляхом направлення копії судового рішення у 10-ти денний строк з моменту набрання ним законної сили на адресу Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, Кабінету Міністрів України та Закарпатської обласної державної адміністрації.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та судовий збір у розмірі 220 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено та ухвалено нове рішення, яким в частині визначення моральної шкоди зменшено розмір відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 з 10 тис. грн до 3 тис. грн. В частині зобов'язання ОСОБА_4 спростувати недостовірну інформацію, поширену у скарзі від 23 лютого 2012 року, шляхом направлення копії судового рішення у десятиденний строк з моменту набрання ним законної сили на адресу Закарпатської обласної державної адміністрації скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вказаної позовної вимоги відмовлено.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що інформація про позивача є негативною і останній довів належними і допустимими доказами факт поширення такої інформації відповідачем. Зважаючи на місце роботи і посаду позивача, який вніс вагомий внесок в розвиток промисловості Закарпатської області, за що йому було присвоєно почесне звання Заслуженого працівника промисловості України та зважаючи на те, що його неодноразово було обрано депутатом Закарпатської обласної ради, суд дійшов висновку, що поширенням відповідачем негативної інформації позивачеві завдано моральної шкоди у вигляді приниження честі, гідності та ділової репутації.

Рішенням апеляційного суду рішення районного суду в частині визначення розміру моральної шкоди змінено, зменшено розмір моральної шкоди з 10 тис. грн. до 3 тис. грн та скасовано в частині зобов'язання спростувати інформацію, поширену у скарзі 23 лютого 2012 року, шляхом направлення копії рішення суду Закарпатській обласній державній адміністрації у зв'язку з тим, що відповідач такої скарги на адресу цієї установи не направляв.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судами установлено, що 23 лютого 2012 року ОСОБА_4 направив на адресу Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, Кабінету Міністрів України звернення стосовно діяльності голови комісії з припинення ОП "Ужгородський коньячний завод" - ОСОБА_3 Також ОСОБА_4 звертався до судових та правоохоронних органів з приводу питань, висвітлених у заяві від 23 лютого 2012 року.

Листами прокуратури Закарпатської області ОСОБА_4 було повідомлено про результати проведеної перевірки обставин, викладених у скаргах, та про відсутність підстав для прокурорського реагування. Постановою Ужгородської міжрайонної прокуратури Закарпатської області від 17 листопада 2011 року відмовлено у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю складу злочину у діях ОСОБА_3 Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Ужгородської міжрайонної прокуратури Закарпатської області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що відповідачу було відомо про відсутність у діях позивача будь-яких протиправних дій стосовно управління або реорганізації підприємства, що підтверджувалося актами правоохоронних та судових органів. Також суди дійшли висновку, що перевірка інформації щодо незаконного заволодіння державним майном, реорганізації підприємства, звільнення працівників, підписання незаконних договорів не належить до компетенції Закарпатської обласної державної адміністрації, Кабінету Міністрів України та Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств. При цьому, відповідач поширював щодо позивача неправдиву інформацію про нібито злочинні дії позивача, чим порушив його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

За змістом ч. 4 ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Оціночними судженнями, з огляду на приписи ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз'яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Про зазначене йдеться й у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) (справа про поширення відомостей).

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд не звернув уваги, що відповідач під час звернення до відповідних установ реалізовував своє право на звернення, а тому дійшов передчасного висновку, що факти, викладені в зверненні, можна вважати недостовірною інформацією у розумінні ст. 277 ЦК України.

Також, проаналізувавши інформацію, яку просить спростувати позивач, районний суд дійшов передчасного висновку про те, що відповідач, висловлюючи свою думку щодо поведінки позивача та щодо результатів перевірки його дій, з урахуванням актів судових та правоохоронних органів, звертаючись до Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств, Кабінету Міністрів України, поширив щодо нього неправдиву інформацію та завдав моральної шкоди, оскільки зазначене є думкою та поглядом відповідача, критикою.

Згідно з п. 19 наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) роз'яснив судам, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Отже, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули та дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.