6-39570св13 Про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди - 04.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Будтеплосервіс" про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що вона працювала на підприємстві відповідача на посаді сторожа котельні і була звільнена з роботи 23 грудня 2011 року на підставі ст. 48 КЗпП України відповідно до наказу директора КП "Будтеплосервіс" № 45. При звільненні з роботи з нею не був проведений повний розрахунок та не виплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 3 252 грн 86 коп. Посилаючись на ст. 117 КЗпП України, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з роботи в сумі 19 040 грн та моральну шкоду в сумі 3 441 грн.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2013 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із відсутності вини відповідача перед ОСОБА_3 у несвоєчасному проведенні розрахунку по заробітній платі з позивачкою під час ії звільнення з роботи, оскільки КП "Будтеплосервіс" господарської діяльності не проводило, а на кошти (рахунок) підприємства був накладений арешт, відповідно до наказу господарського суду. Крім того, ОСОБА_3 не дотрималася встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовом про вирішення трудових спорів і клопотання про його поновлення не заявляла.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Установлено, що ОСОБА_3 працювала у КП "Будтеплосервіс" на посаді сторожа котельної і наказом директора від 23 грудня 2011 року № 45 була звільнена з роботи на підставі ст. 48 КЗпП України. На час звільнення, 23 грудня 2011 року, ОСОБА_3 з роботи перед нею існувала заборгованість по заробітній платі в сумі 3 252 грн 86 коп., яка була їй виплачена відділом державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції Вінницької області 23 травня 2013 року, що підтверджується звітом Козятинського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк".

Під час розгляду справи ОСОБА_3 відмовилася від позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 3 252 грн 86 коп., у зв'язку з виплатою, про що було постановлено ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 червня 2013 року.

Згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 216 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунку, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Посилання суду, що на кошти (рахунок) відповідача був накладений арешт відповідно до наказу господарського суду, підприємство господарської діяльності не вело, усі кошти, які надходили на рахунок підприємства списувалися ВДВС Козятинського МУЮ Вінницької області та йшли на погашення заборгованості перед звільненими працівниками, як на одну з підстав для відмови у задоволенні позову, є передчасним, оскільки такі дії не звільняють підприємство від відповідальності у розумінні п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) . Оскільки відповідачем розрахунок здійснений не у день звільнення, а пізніше, тому суди передчасно зазначили, що у відповідача відсутня вина перед позивачем і тому не вбачається підстав для задоволення позову.

Крім того, також передчасним є висновок судів, що ОСОБА_3 був пропущений встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з відповідним позовом. Перебіг такого строку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Фактичний розрахунок з позивачкою проведений 23 травня 2013 року, а з позовом ОСОБА_3 звернулася раніше - 21 лютого 2013 року.

Також роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, довів і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Слід звернути увагу, що суди відмовили у задоволенні позову з двох підстав, а саме з підстави відсутності вини відповідача перед позивачем та у зв'язку з пропуском строку звернення до суду ОСОБА_3, при цьому не звернули увагу на роз'яснення, зазначені у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) .

Отже, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.