Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 28 травня 2013 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що відповідач не виконала свої зобов'язання за наданою нею розпискою.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 28 травня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір позики є реальним договором, який вважається укладеним лише з моменту передання грошей (інших речей) позикодавцем позичальникові. Наявна розписка не відповідає формі вказаного документа, формі договору позики, визначеної цивільним законодавством, у зв'язку з не обумовленням у документі факту отримання відповідачем від позивача зазначеної суми коштів і, як наслідок, про відсутність у відповідача обов'язку повернути позивачу вказану суму коштів у якості позики у визначений термін.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Установлено, що ОСОБА_4 08 жовтня 2011 року надала ОСОБА_3 розписку, в якій вона підтвердила наявність у неї, станом на 08 жовтня 2011 року, боргу в розмірі 17 809 грн. 40 коп. (а. с. 6).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вирішуючи спір, суд у порушення ст.ст. 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 28 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.