Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПАТ "СК "АХА Страхування") до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди в порядку регресу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 травня 2013 року,

У жовтні 2012 року ПАТ "СК "АХА Страхування" звернулось до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування посилаючись на те, що 19 лютого 2007 року між ПАТ "СК "АХА Страхування" та ОСОБА_5 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту - автомобіля "Chevrolet", д.н.з. НОМЕР_1. 28 вересня 2009 року на вул. Шевченка у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "Chevrolet", д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобілем "Iveco", д.н.з. НОМЕР_2, належного на праві власності ОСОБА_4, під керуванням водія ОСОБА_3 Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. 30 жовтня 2009 року ПАТ "СК "АХА Страхування" виплатило ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 9 802 грн 29 коп. Страхова компанія вважала, що оскільки нею було виплачено страхове відшкодування потерпілому, то до неї перейшло право вимоги до ОСОБА_3 у межах виплаченого страхового відшкодування. ОСОБА_3 у добровільному порядку не відшкодував завдані збитки, тому позивач просив стягнути з останнього на його користь 9 802 грн 29 коп. у рахунок відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 13 травня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "СК "АХА Страхування" 9 802 грн 29 коп. у рахунок відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої внаслідок ДТП. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення таким вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позов заявлено в порядку регресу, а тому відшкодовувати страховій компанії виплачене потерпілому страхове відшкодування повинна особа, винна у вчиненні ДТП, в межах виплаченої суми, тому позов у частині вимог до ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Проте в повній мірі погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушеннями норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено, 19 лютого 2007 року між ПАТ "СК "АХА Страхування" та ОСОБА_5 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту - автомобіля "Chevrolet", д.н. НОМЕР_1, серії МА № 086721/05АП, строком дії з 20 лютого 2008 року до 19 лютого 2010 року.

Відповідно до умов договору страхування ОСОБА_5 застрахував свої майнові інтереси на випадок пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП у межах страхової суми у розмірі 46 852 коп.

28 вересня 2009 року на вул. Шевченка у м. Києві сталась ДТП за участю автомобіля "Chevrolet", д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля "Iveco", д.н.з. НОМЕР_2, належного на праві власності ОСОБА_4, під керуванням водія ОСОБА_3

Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

30 жовтня 2009 року ПАТ "СК "АХА Страхування" виплатило ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 9 802 грн 29 коп.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у п. 4 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині стягнення страхового відшкодування з ОСОБА_3, в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин; не з'ясував питання про те, хто є належним відповідачем у вказаній справі; не перевірив заперечення ОСОБА_3 про те, що він працював водієм у приватного підприємця ОСОБА_4; 28 вересня 2009 року на підставі маршрутного листа, виданого ОСОБА_4, здійснював перевезення пасажирів до м. Києва на належному ОСОБА_4 автомобілі "Iveco", д.н.з. НОМЕР_2; та про те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Крім того, відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 27 постанови від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) , при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Таким чином, суд першої інстанції на вказані обставини та положення закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував, чи є перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування регресом чи суброгацією, тому дійшов передчасного висновку про те, що спірні правовідносини виникли в порядку регресу.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України, вказані порушення суду не усунув; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та не спростував їх, тому передчасно дійшов висновку про залишення рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.