Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади м. Сімферополя в особі Сімферопольської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, за касаційною скаргою Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2012 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування посилаючись на те, що ОСОБА_4 була подругою його батьків, проживала одна, не мала родини. У 2004 році, коли ОСОБА_4 виповнилось 85 років та за станом здоров'я вона не могла обійтись без сторонньої допомоги, позивач переїхав проживати до неї в квартиру АДРЕСА_1. За час спільного проживання з ОСОБА_4 позивач сплачував за надані житлово-комунальні послуги, купував продукти харчування та ліки, провів ремонтні роботи у квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла. У зв'язку з викладеним, позивач просив встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_4, починаючи з грудня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та визнати його спадкоємцем четвертої черги після померлої ОСОБА_4

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано факт проживання ОСОБА_3 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 однією родиною, починаючи з грудня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі Сімферопольська міська рада Автономної Республіки Крим просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення таким вимогам закону не відповідають.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Оскільки позивач з грудня 2004 року проживав в одній квартирі з померлою в належній їй квартирі, доглядав останню, сплачував за надані житлово-комунальні послуги, провів ремонтні роботи у квартирі та забезпечував померлу необхідними ліками та продуктами харчування, наявні підстави для встановлення факту спільного проживання однією родиною.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 була одинокою людиною та проживала в належній їй квартирі АДРЕСА_1.

У 2004 році, коли ОСОБА_4 виповнилось 85 років, ОСОБА_3 переїхав проживати у належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які прожили зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, згідно зі ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України (2947-14) , сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не звернув уваги на те, що в позовних вимогах позивач ставив питання про встановлення факту проживання однією сім'єю, та на положення ст. 256 ЦПК України, якою передбачено встановлення факту проживання саме однією сім'єю, та встановив факт проживання заявника з померлою однією родиною, що не зумовлює настання юридичних наслідків, передбачених ст. 1261 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 213, 214 ЦПК України, визнаючи факт спільного проживання однією родиною, не повно з'ясував засади спільного проживання у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та померлої ОСОБА_4 у період з грудня 2004 року по час смерті ОСОБА_4; не звернув уваги на доводи позивача про те, що останній вселився до квартири померлої у зв'язку з її похилим віком, погіршенням стану здоров'я та неможливістю обходитись без сторонньої допомоги, а не як член сім'ї померлої; не перевірив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказані порушення суду уваги не звернув; не перевірив доводи апеляційної скарги та не спростував їх, тому передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.