6-20408св13 Про визнання права власності на квартири та нежитлові приміщення - 04.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр міста" про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_18 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2013 року,

У липні 2009 року позивачі звернулися до суду з позовом, який у подальшому уточнили, і просили визнати за ними право власності на квартири та нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, без додаткового акта вводу в експлуатацію.

Позивачі посилалися на те, що між ними та відповідачем були укладені договори про інвестування житлового будівництва квартир та нежитлових приміщень багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1. Вони виконали свої зобов'язання за договорами у повному обсязі, однак відповідач ухиляється від їх виконання. Зокрема, договорами було передбачено, що відповідач зобов'язується після завершення будівництва ввести житловий будинок в експлуатацію та передати їм усі необхідні документи для отримання в КП ДМБТІ свідоцтва про право власності. На даний момент вони не мають можливості оформити право власності на квартири та нежитлові приміщення, оскільки відповідач не надає необхідні документи. Дії відповідача перешкоджають їм у реєстрації права власності на їх квартири та нежитлові приміщення.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2013 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру НОМЕР_1 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-10,1 загальною площею 116,5 кв. м (житлова 70,2 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 без додаткового акта без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_12 право власності на квартиру НОМЕР_2 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-12 загальною площею 91,4 кв. м (житлова 39,9 кв. м), за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру НОМЕР_3 в житловому комплексі літ.А-8,9 поз. 1-9 загальною площею 104,9 кв. м (житлова 66,1 кв. м), за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру НОМЕР_4 в житловому комплексі літ. А-8,9, поз. 1-8 загальною площею 120,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру НОМЕР_5 в житловому комплексі літ.А-8,9 поз. 1-9,1 загальною площею 117,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акту введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_7 право власності на квартиру НОМЕР_6 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9,1, загальною площею 119,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_8 право власності на квартиру НОМЕР_7 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9,1 загальною площею 99,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акту введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_9 право власності на квартиру НОМЕР_8 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз.1-10,1, загальною площею 117,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акту введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_10 право власності на квартиру НОМЕР_9 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-11,1, загальною площею 115,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акту введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_11 право власності на квартиру НОМЕР_10 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-7, загальною площею 106,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акту введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_13 право власності на квартиру НОМЕР_11 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9, загальною площею 121,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_14 право власності на квартиру НОМЕР_12 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-9, загальною площею 108,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_15 право власності на квартиру НОМЕР_13 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-8, загальною площею 121,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_16 право власності на квартиру НОМЕР_14 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз. 1-11, загальною площею 123,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію;

Визнано за ОСОБА_17 право власності на квартиру НОМЕР_15 в житловому комплексі літ. А-8,9 поз.1-7, загальною площею 104,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, без додаткового акта введення в експлуатацію.

У касаційній скарзі ОСОБА_18, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з експертним та технічним висновками спірні квартири готові до експлуатації, додаткових актів введення в експлуатацію не потребують, а тому з урахуванням того, що права позивачів порушено, вважав за можливе визнати за останніми право власності на квартири без додаткового акта введення в експлуатацію.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 292 ЦПК України, питання про права та обов'язки ОСОБА_18 не вирішував, а доводи, зазначені ним в апеляційні скарзі не свідчать про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено його право.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачами, з однієї сторони, та відповідачем, з іншої, укладено договори інвестування житлового будівництва - будинку по АДРЕСА_1.

Згідно з п. п. 1.1, 3.1.1, 3.1.2 відповідних договорів передбачено, що позивачі, як інвестори беруть участь у фінансуванні будівництва житла з метою отримання у власність квартир та нежитлових приміщень у зазначеному будинку шляхом інвестування грошових коштів у будівництво, а саме, кожен з них сплачує обумовлену у п. 2.1 договору вартість об'єкта інвестування.

Встановлено, що позивачі виконали свої договірні зобов'язання у повному обсязі.

Разом з цим умовами договорів було передбачено, що відповідач зобов'язується виконати будівництво житлового комплексу з дотриманням вимог проектної документації, будівельних норм України, ввести його в експлуатацію і протягом 90 днів після цього - передати інвесторам об'єкт інвестування за актом приймання-передачі, а також передати необхідні документи для отримання в КП ДМБТІ свідоцтва про право власності (п. п. 3.1.1., 3.1.2., 3.1.3.).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань, а саме: не надав позивачам документів (державного акта про прийняття в експлуатацію будинку та рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про його затвердження та іншу документацію). Такі дії відповідача перешкоджають позивачам у реєстрації права власності на їх квартири та нежитлові приміщення.

Встановивши такі обставини у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_18 у своїй апеляційній скарзі (т. 1 а. с. 139-145) посилався на те, що рішенням суду першої інстанції порушені його права, оскільки йому на праві приватної власності належали два будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 по АДРЕСА_1 ( а. с. 125, 126-127, т.1), які були знесені внаслідок будівництва житлового будинку АДРЕСА_1, але право власності на які, у встановленому законом порядку на цей час не припинено і відомості з реєстру права власності не виключені. Крім того, йому на праві власності належали дві земельні ділянки площею 0,0896 га по АДРЕСА_2 та площею 0,0931 га по АДРЕСА_3.

26 січня 2005 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр міста" (далі - ТОВ "Центр міста") був укладений нотаріально посвідчений договір про надання земельних ділянок у користування під забудову (встановлення суперфіцію). Відповідно до умов договору він передав, а ТОВ "Центр міста" прийняв у безстрокове платне володіння та користування вищевказані земельні ділянки. Земельні ділянки були передані в володіння та користування з метою будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 14 липня 2004 року № 50/18 "Про погодження місць розташування об'єктів цивільного призначення у місці". У вигляді плати за користування земельними ділянками ТОВ "Центр міста" зобов'язаний був передати ОСОБА_18, частину житлового комплексу, для будівництва якого надаються земельні ділянки, загальною площею 300 кв. м на третьому поверсі (пункт 3.1 договору суперфіцію) (а.с. 129-131, т.1).

Згідно із ст. 177 ЦК України до об'єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше.

Статтями 181 та 182 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухомості) належать об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема, їх виникнення підлягають державній реєстрації.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності.

Отже, до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин і дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд, перевіряючи законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначені порушення залишив поза увагою, натомість визнав необґрунтованими доводи скаржника ОСОБА_18 щодо порушення його прав зазначеним рішенням.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки обставини, які підлягають з'ясуванню з урахуванням предмета доказування, не встановлені.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_18 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.