Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О. суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І.розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: служба у справах дітей виконкому Бердичевської міської ради, приватний нотаріус Бердичевського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє в інтересах публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2013 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_6, звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 квітня 2007 року вона уклала з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір. В забезпечення виконання зазначеного договору, 20 квітня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначала, що договір іпотеки порушує права та законні інтереси її неповнолітніх дітей, оскільки на момент підписання зазначеного договору, останні були зареєстровані у спірному житловому будинку.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки укладений між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "ПриватБанк", який посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 877. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Шуліка А. В., яка діє в інтересах ПАТ КБ "ПриватБанк", порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що під час укладення договору іпотеки сторони порушили право на той час малолітніх ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користування жилим будинком, який було передано в іпотеку. Оскільки малолітні діти позивачки на час укладення договору іпотеки проживали та були зареєстровані у будинку АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки та мали право користуватись ним, а тому договір іпотеки мав бути укладеним сторонами лише після дозволу органу опіки та піклування, якого не було.

З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм процесуального права.

Судами встановлено, що 20 квітня 2007 року ОСОБА_6 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір іпотеки житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1. Вказаний договір укладений в забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного між сторонами 20 квітня 2007 року.

Переданий в іпотеку житловий будинок належить позивачці на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу 06 листопада 2001 року.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

З матеріалів справи вбачається, що такий дозвіл органом опіки та піклування не надавався.

При цьому на підтвердження своїх доводів позивачка надала суду будинкову книгу та довідки Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області від 02 листопада 2012 року за №123, Бердичівського районного сектору УДМСУ від 11 лютого 2013 року за №14/610 та від 18 лютого 2013 року за №0603/7683/12, з яких вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 який є предметом іпотеки, на момент укладення договору іпотеки були зареєстровані неповнолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Разом із тим, в матеріалах справи містяться суперечливі відомості щодо місця проживання неповнолітніх дітей позивачки.

Так, відповідно до довідки № 53 від 13 квітня 2007 року дочірнього підприємства "Ваш Добробут", за адресою: АДРЕСА_1 проживає та прописана одна особа ОСОБА_6 Неповнолітні діти за зазначеною адресою не зареєстровані.

Крім того, з п. 14.7 договору іпотеки від 20 квітня 2007 року вбачається, що відносно предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій не врахували всіх обставин справи, зокрема, не з'ясували фактичного проживання неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на момент укладання договору іпотеки та не перевірили обставини, викладені у суперечливих довідках, а, відтак, висновки судів ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Згідно з п.п.1-5ч.1ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Суди на вказане уваги не звернули та не з'ясували дійсних обставин справи; прав і обов'язків сторін; причин розбіжності у поданих довідках щодо проживання неповнолітніх дітей позивачки.

Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє в інтересах публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.