6-35920св13 Про визнання недійсним розпорядження міської державної адміністрації та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку - 04.12.2013 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі державної інспекції сільського господарства в м. Севастополі до Севастопольської міської державної адміністрації, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання розпорядження недійсним та скасування державного акту за касаційною скаргою заступника прокурора м. Севастополя на заочне рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 2 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 4 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року прокурор м. Севастополя, діючи в інтересах держави в особі державної інспекції сільського господарства в м. Севастополі звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1005-р від 2 квітня 2010 року та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0841 га, виданого на ім'я ОСОБА_3

Позов мотивовано тим, що за підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва з елементами берегоукріплення згідно з проектом "Нибиру" було передано земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Вказував, що зазначене розпорядження було прийнято з порушенням вимог статей 59, 60, 118, 186-1 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України.

Заочним рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 2 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 4 липня 2013 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Севастополя просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги недоведені, а державна інспекція сільського господарства в м. Севастополі, яка є позивачем у справі є неналежним позивачем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про залишення позовних вимог без задоволення, апеляційний суд посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 10, 60 ЦПК України на підтвердження доводів позовної заяви.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна.

Згідно положень ст. 2 Водного кодексу України водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) та іншими актами законодавства.

Повноваження державних адміністрацій визначаються Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) .

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 2 квітня 2010 року Севастопольською міською державною адміністрацією було видано розпорядження "Про затвердження проекту землеустрою" та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва з елементами берегоукріплення згідно з проектом "Нибиру" (а.с.11-12).

Відповідно до вказаного розпорядження ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку, площею 0,0841 га, розташовану за вказаною адресою.

З п.2 вказаного розпорядження вбачається, що ОСОБА_3 надано земельну ділянку з віднесенням її до категорії земель рекреаційного призначення.

На підставі даного розпорядження ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку (а.с.14).

У відповідності зі ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Частиною 1 ст. 90 Водного кодексу України встановлено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Відповідно до п.п. б) та в) ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них. Для великих річок прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 м (п. в) ч. 2 ст. 60 ЗК України, абз. 4 ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України).

Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних і гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення, розміри та режим використання яких визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку (ч.ч. 1, 2 ст. 63 ЗК України).

Згідно зі статтями 61, 63 ЗК України та ст. 89 Водного кодексу України режими використання земельних ділянок прибережних та захисних смуг уздовж річок та смуг відведення є обмеженими і передача таких земельних ділянок у власність громадян для садівництва не допускається.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 87 Водного кодексу України).

За змістом пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч. 7 ст. 87 ВК України).

Таким чином, законодавством визначено порядок розроблення, погодження та затвердження проекту визначення розмірів і меж водоохоронних зон, у межах яких виділяються землі прибережних захисних смуг.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи позовом, прокурор зазначав, що проведеною прокуратурою м. Севастополя перевіркою встановлено, що спірне розпорядження видано з порушення вимог земельного та водного законодавства, оскільки виділена ОСОБА_3 земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та знаходиться в нормативно встановленій прибережній захисній смузі.

Як на доказ даних доводів надав лист Управління містобудування і архітектури (а.с.109).

Судами не дано належної оцінки зазначеним вимогам закону, наданим доказам, у зв'язку з чим ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справ - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Севастополя задовольнити частково.

Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 2 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 4 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.