6-3809св13 Про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, довіреності та витягів про реєстрацію права приватної власності - 04.12.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_7, приватний нотаріус ОСОБА_8, Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", про визнання недійсними договору купівлі-продажу, довіреності та витягів про реєстрацію права приватної власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою через представника ОСОБА_9, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2013 року,

У травні 2007 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював під час розгляду справи, та остаточно просив суд: визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 1929; скасувати довіреність від 27 лютого 2006 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровану в реєстрі за № 459; визнати незаконним, недійсним та скасувати витяг № 10962361 "Про реєстрацію права власності на нерухоме майно" від 16 червня 2006 року за реєстраційним № 15048527, виданий обласним комунальним підприємством (далі - ОКП) Львівської обласної ради "БТІ та ЕО" про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати, в тому числі й витрати на правову допомогу.

На обґрунтовування позову зазначив, що на момент оформлення оспорюваної довіреності, згідно з якою відповідач ОСОБА_4 мала право укладати від імені їхнього батька - ОСОБА_10 цивільно-правові угоди, останній внаслідок наявного у нього психічного захворювання не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. У зв'язку з недійсністю довіреності, на підставі якої відповідач ОСОБА_4 уклала з відповідачем ОСОБА_6 договір купівлі-продажу спірної квартири, цей договір, на думку позивача, слід також визнати недійсним.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсною та скасовано довіреність від 27 лютого 2006 року, посвідчену від імені ОСОБА_10 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровану в реєстрі довіреностей за № 459; визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 в частині частки, що належала ОСОБА_10

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, скасувати рішення апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент підписання довіреності ОСОБА_10 згідно з висновком експертизи за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, тому дійшов висновку про те, що довіреність та договір купівлі-продажу в частині частки, що належала останньому, слід визнати недійсними.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із положень ст. 241 ЦК України та зазначив, що позивач не довів суду, що його батько - ОСОБА_10 заперечував проти відчуження квартири та в подальшому не схвалював цей правочин, тому підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним відсутні, а оскаржувана довіреність не стосується прав та обов'язків позивача.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду не відповідають.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 червня 2006 року власниками спірної квартири до її відчуження ОСОБА_6 були ОСОБА_10, якому квартира належала на праві спільної сумісної власності із зазначенням частки 1/1 та ОСОБА_5 без зазначення частки. (а.с. 14, 16. т. 1).

27 лютого 2006 року ОСОБА_10 довіреністю уповноважив ОСОБА_4 укладати від його імені всі дозволені законом угоди цивільно-правового характеру (а. с. 8, т. 1).

13 червня 2006 року ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_5 на підставі довіреностей, уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу спірної квартири (а. с. 18, т.1).

Згідно з висновком посмертної судової психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року (акт № 715), на момент підписання оспорюваної довіреності від 27 лютого 2006 року ОСОБА_10 страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба) з наростаючим недоумством та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 29-33 т. 2).

Згідно з висновком посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року (акт № 866) ОСОБА_10 з 2004 року страждав на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія) з деменцією (шифр за МКХ-10: F01) і при підписанні довіреності (27 лютого 2006 року) за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 60-62 т. 3)

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та ухваливши рішення про визнання договору купівлі-продажу недійсним лише в частці, що належала ОСОБА_10, не звернув увагу що згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 червня 2006 року ОСОБА_10 спірна квартира належить в частці 1/1, частка ОСОБА_5, як це передбачено ст. 364, 370 ЦК України, не виділена.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Апеляційний суд в порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, доводів апеляційної скарги не перевірив, не дав належної правової оцінки висновкам посмертної судової психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року та комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року, в яких категорично зазначено, що ОСОБА_10 при підписанні довіреності від 27 лютого 2006 року за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд не взяв до уваги, що хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення такого правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, суди на вищевикладене уваги не звернули, фактичні обставини справи повно та всебічно не з'ясували, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, якими вони регулюються.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.