Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Касьяна О.П., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 19 липня 2013 року, та за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 19 липня 2013 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, в якому просила, з урахуванням неодноразових уточнень, відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 234 207,72 грн і 15 тис. грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 24 липня 2012 року з вини ОСОБА_7

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 травня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 239 207,72 грн матеріальної шкоди та 5 тис. грн моральної шкоди.

Вирішення питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 19 липня 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 травня 2013 року змінено.

Зменшено розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_6 з 239 207,72 грн до 38 707,72 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_7 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив частково скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 24 липня 2012 року на пер. Козацькому в м. Херсоні сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобілі Mitsubishi Pajero Sport D. 2.5., д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7, та Volkswagen Touareg 3.2.i, д.н.з. НОМЕР_2, яким керувала ОСОБА_6, отримали технічні ушкодження.

Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 13 серпня 2012 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі приписів статті 124 КУпАП (а.с. 6).

У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, ОСОБА_6 звернулася до ПАТ "УСК "Гарант-Авто", яке виплатило на її користь 50 тис. грн страхового відшкодування відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження № 352 від 3 серпня 2012 року, за яким розмір завданих збитків було визначено експертом у розмірі 159960,60 грн (а.с. 33-35).

З огляду на те, що ОСОБА_6 завдані збитки не відшкодовано в повному обсязі, вона звернулася до суду з вимогою стягнути з ОСОБА_7 різницю між фактичним розміром завданої шкоди та страховою виплатою.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав вимоги позивача частково обґрунтованими та стягнув з відповідача 234 207,72 грн майнової шкоди, що складається з 109 960,60 грн шкоди, завданої пошкодженням автомобіля; 85,08 грн витрат, понесених на повідомлення про проведення огляду транспортного засобу; 662,04 грн витрат на проведення автотоварознавчої експертизи; 123 500 грн витрат, пов'язаних з орендою автомобіля; 5 тис. грн моральної шкоди.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції частково змінив, зменшив стягнену з відповідача суму збитків з 239 207,72 грн до 38 707,72 грн, залишивши в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін. При ухваленні рішення суд апеляційної інстанції виходив із неправильності розрахунку судом першої інстанції розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому.

Висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 витрат у розмірі 123 500 грн, пов'язаних із орендою автомобіля, є правильним та відповідає вимогам закону, проте з висновками апеляційного суду в іншій частині погодитися не можна, так як вони суперечать закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частинами 2, 3 статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Із висновку № 352 експертного автотоварознавчого дослідження від 3 серпня 2012 року вбачається, що вартість робіт з відновлювального ремонту належного позивачеві автомобіля становить 159 960,6 грн, а ринкова вартість пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу за висновком № 499 експертного автотоварознавчого дослідження від 21 листопада 2012 року - 93 600,69 грн (а.с. 69-72).

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Статтею 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. За цим порядком транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У випадку, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до і після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Натомість, у разі якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалюючи рішення про зміну рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що належний ОСОБА_6 автомобіль є фізично знищеним, а відтак власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до і після дорожньо-транспортної пригоди, та зазначив, що при визначенні розміру завданої позивачу майнової шкоди має враховуватися сума у розмірі 72 тис. грн, за яку належний ОСОБА_6 автомобіль було продано ОСОБА_8 (а.с. 100).

Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що зазначений порядок розрахунку розміру збитків, що мають відшкодовуватися власнику транспортного засобу, застосовується у разі, коли він не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, та не з'ясував наявності або відсутності згоди позивача на визнання автомобіля фізично знищеним.

Зважаючи на це, апеляційний суд при вирішенні питання про розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, належним чином не обґрунтував, яке значення для їх розрахунку має ціна продажу пошкодженого автомобіля та не визначився із тим, який порядок розрахунку підлягав застосуванню з урахуванням наведених вище норм закону.

За таких обставин суд неправильно застосував норми матеріального права, на порушення норм процесуального права не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відтак ухвалене в справі судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 19 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.